Вулиця Толстого: хто жив, багатів і в баню ходив

Що роблять в самісінькому центрі Києва площа та вулиця Льва Толстого? Які назви вони мали раніше та чим завоювали серця киян? Історик Олександр Вітолін розповідає про минуле цих місць.

У 1837 році імператор Микола I затвердив план Києва (славнозвісний мікроменеджмент, характерний для Російської імперії), у результаті чого з’явилася Либідська дільниця. Одна з вулиць, яка в 1846-му будинок за будинком стала наближатись до Шулявки, отримала назву Шулявської. Зараз це вулиця Льва Толстого. На Шулявській напроти Університету оселився професор Караваєв (будинок не зберігся). Міська дума, визнаючи заслуги професора Караваєва перед містом, перейменувала Шулявську на Караваєвську. Караваєвська стала вулицею мільйонерів, професорів і лазників.

«Народні лазні Михельсона» на розі Шулявської та Єлисаветинської (зараз Пушкінської) відкрилися в 1877-му й були доволі популярними серед киян. Любов киян до бань не минула навіть після проведення теплотраси, коли кожен отримав можливість митися вдома. Але після столітнього ювілею бані вирішили знести. Для комуністичних діячів 1980-х вони виглядали занадто архаїчно. На місці бань згодом постала будівля бізнес-центру «Київ-Донбас», який символізував не перемогу комунізму, а його повний крах.

Ще одним втраченим символом старої Караваєвської площі (нині площі Льва Толстого) став фонтан Олександра Термена. Підприємець Олександр Термен у 1899-1901 роках на своєму заводі відлив сім однакових фонтанів за зразком фонтану на площі Вогезов у Парижі. Кожен фонтан коштував 6 тисяч рублів і мав в першу чергу практичне значення: за копійку будь-хто охочий міг набрати шість відер води. У 1920-х роках під час прокладення трамвайних рейок у бік Солом’янки фонтан демонтували, після чого він зник. Це єдиний втрачений фонтан Термена в Києві, інші збереглися.

Вулиця Толстого також зазнала великих змін. Власне вона змінюється постійно. З пам’яток архітектури на ній варто виділити будинок №7/2, збудований у 1891 році. Фасад будинку прикрасив не лише вулицю, але й київські листівки. Будинок належав родині Терещенків, на честь яких назвали вулицю, що перетинається з Толстого, в 1900-му, а потім після радянських перейменувань знов повернули прізвище Терещенків у 1992 році.

У будинку №9 мешкав міський голова Києва Іван Андрійович Толлі. Коли його згадували, то казали, що замість освіти у нього був видатний практичний розум. Іван Андрійович народився в Одесі в 1825 році. Походив з греків, які переселились у Росію за часів Єкатерини II. У 1850-х перебрався до Києва, де спочатку займався винними відкупами, керував конторою Київського питейного округу та заснував пивоварний завод на Жилянській. У захисті придбаних патентів на спиртне Толлі не покладався на поліцейських. Для боротьби з самогонниками й іншими торгівцями спиртним без патенту, які завдавали збитків його патентованій торгівлі, він не цурався наймати міцних парубків з палицями. Ті, тиняючись околицями, обшукували подорожніх до Києва. Оскільки гроші не пахнуть, то в 1869 році Толлі отримав звання спадкового почесного громадянина.

А у 1884 став міським головою. Газети про нього писали таке.

«І.А. Толлі мав великий недолік: він був занадто грубий і різкий не лише до прохачів, але і з гласними під час думських засідань. Неодноразово місцева газета закликала його до порядності, прохаючи підбирати пристойніші вирази, щоб не підтверджувати, що виховання його отримано у «закладах», але не навчально-виховних (натяк, що Толлі почав кар’єру службою по відкупу). І.А. Толлі не відповідав своєму призначенню, бо був занадто самозакоханим і навіть деспотичним. Всяку відмову він вважав особистою образою, що неодноразово викликало непорозуміння». Казали, що саме суперечки з гласними підірвали його здоров’я. У 1887 році Толлі помер.

На будинку, де мешкав Толлі, висить табличка, що в ньому зупинявся Лев Толстой. Не виключено, що табличка може помилятися. Річ у тім, що після Толлі в будинку проживало подружжя Кузьмінських. Тетяна Кузмінська була сестрою дружини Льва Толстого і саме через це будинок №9 і визначили як місце зупинки Толстого в 1879-му. Але тоді в будинку мешкали Толлі, а Кузмінських, схоже, в Києві ще взагалі не було. При цьому Толстой занотував у щоденнику спогади про відвідування Лаври й нічого про Толлі. Нагадаємо, що саме творчість Толстого сприяла поширенню серед киян ідей вегетаріанства.

Здогадки про зупинку Льва Толстого у будинку №9 були використані радянською владою для перейменування вулиці. Комісія «Старий Київ», яка діяла при Академії наук УРСР, клопотала, щоб вулиці залишили назву Караваєвської. Комісія також сподівалась повернути ім’я Хрещатику (мав назву вулиця Воровського в 1923-1937 роках), Бульварно-Кудрявській (була вулицею Нороновича в 1919-1937 роках і Воровського в 1937-2014-х), Межигірській (була вулицею Переця у 1919-1944 роках). Та президія Київського губвиконкому 29 липня 1925 року клопотання відхилила. Схоже, новій владі не хотілося, щоб кияни пам’ятали, що лікарі мали гідні зарплати, які дозволяли їм володіти цілими будинками: будинок №1 належав лікарю Бендерському, також йому належали й інші прибуткові будинки.

Будинок №9, де начебто зупинявся письменник, не мав і долі популярності будинку №11. Він належав Берко Овсію-Вольфовичу Морозу, за що отримав назву «морозівського». Семиповерховий будинок став найвищим не тільки на вулиці серед двоповерхових будинків, але й у всьому Києві, поки його не обійшов хмарочос Гінзбурга. Будинок виділявся не лише висотою, але і технічними новинками: ліфтами, центральним опаленням з декоративними радіаторами, пилоочисниками, електричним освітленням, розмовними трубками (але ще не телефон) у кожній квартирі. У будинку також було шість пралень. На першому поверсі знаходився «морозівський» гастроном — він став найпопулярнішим і найпам’ятнішим місцем серед киян після війни. По-перше, це були часи, коли продуктовий дефіцит робив кожен гастроном особливим місцем. По-друге, товари в гастрономи в центрі завжди постачалися краще. По-третє, навіть в центрі не кожен радянський «Гастроном» наливав каву. Але головне, що поруч знаходився Університет, сусідство з яким перетворило місце зі звичайного гастроному на осередок вільнодумства. Завдяки студентам і професорам Університету банальна черга перетворювалась на філософський диспут. Закриття «морозівського» гастроному після нульових засмутило місцевих мешканців і університетську спільноту набагато більше за будь-яке невдале перейменування.

Серед видатних постатей, які жили на Караваєвській, необхідно згадати Володимира Павловича Науменка, який оселився в 1911 році в будинку №23/1. Науменко був великим педагогом, противником «Емського указу» та поборником повернення української мови в школу, редактором журналу «Киевская старина», одним з упорядників «Словника», відомого як грінченківський. 8 липня 1919 році Володимира Науменка розстріляли в ЧК після захоплення Києва «червоними». 12 жовтня 2017-го Київська міська Рада ухвалила рішення назвати на честь Володимира Науменка вулицю в Голосіївському районі.

З 1895 року від Караваєвської до Андріївської церкви почала ходити «конка» — кінний трамвай. Відтоді вулиця стала невіддільною частиною транспортної інфраструктури Києва, що додавало їй більшої ваги. Конку замінив електричний трамвай, його маршрут продовжили до Солом’янки. Трамвай №8 їздив вулицею Толстого до 1987 року. 5 листопада 1935 року в Києві маршрутом вулиця Загородня — площа Льва Толстого почав ходити тролейбус. Щоб пасажири не забували, в чиїх руках знаходиться влада, тролейбуси назвали на честь Лазаря Кагановича — «ЛК». З пожвавленням руху радянська влада згадала, що ще не перейменували Караваєвську площу, і в 1939-му вона отримала нову назву. Під час війни вулиця Толстого недовго називалася Шевченко-штрассе (а бульвар Шевченко перейменували на Ровно-штрассе). Найбільшою подією радянського періоду стало відкриття станції метро 19 грудня 1981 року.

У київському метрополітені всього дві станції названі на честь письменників — Тараса Шевченка та Льва Толстого. Питання перейменування площі — це частина курсу «Геть від Москви!». Зі шкільної програми літератури вже прибрали імʼя Толстого, час прибрати його і з мапи Києва.