Лікар замість Лаври: як працював Володимир Караваєв

Лікар замість Лаври: як працював Володимир Караваєв

Чому прочани йшли у Лавру, а потрапляли до лікаря? Як Караваєв безкорисливо працював, але став заможним землевласником? І чому Київський університет не відпустив 70-річного професора? Історик Олександр Вітолін розповідає про життя відомого лікаря.

Володимир Караваєв

Володимир Опанасович Караваєв, чиє ім’я увійшло в топоніміку Києва, народився 20 липня (8-го за старим стилем) 1811 року у Вятці (зараз це місто Кіров). У 20 років Караваєв закінчив Казанський університет, а бажання продовжувати навчання і підвищувати фах привело його в Німеччину, де він познайомився з Миколою Пироговим. Пирогов був лише на рік старший за Караваєва, але мав більший досвід і став наставником молодшого колеги. Історики медицини впевнені, що найціннішим у поїздці до Німеччини для Караваєва стало саме знайомство з Миколою Пироговим.

Лише в 1841 році Караваєв став киянином, у 30-річному віці обійнявши посаду екстраординарного професора кафедри хірургії Київського університету. Він був єдиним хірургом на всю губернію. У 1843 році Караваєва обрали деканом медичного факультету, до того ж сам він тоді був у закордонному відрядженні. З 1844 року Караваєв став завідувати університетською клінікою. Діяльність лікаря швидко зробила його відомим на всю імперію. Цьому сприяли прочани, які йшли вимолити здоров’я у святих місцях Києва, а потрапляли на прийом до Караваєва.

Лікар помічав велику кількість очних хвороб у прочан і провів більше тисячі операцій з видалення катаракти. Це сприяло ще більшому напливу прочан до святих київських місць — тобто до Караваєва. Професор домігся відкриття десяти ліжок для очних хворих в університетській лікарні. Особливо багато пацієнтів було влітку. І що більше хворих знов могли нормально бачити, то гучнішою ставала слава Караваєва і більше хворих на катаракту йшли поклонитися святим місцям у Києві. Тож у 1887 році в Києві запрацювала очна лікарня імені Попових для православних (будинок знаходиться за адресою вулиця Івана Мазепи, 10-А). У перший же рік роботи лікарня прийняла 1500 хворих.

Очна лікарня імені Попових

Оскільки в 19 столітті хірургія тільки починала свій розвиток, то видалення катаракти не було спеціалізацією Караваєва. Хірург часів Караваєва мав бути спеціалістом з усіх хвороб. Тому медику доводилось робити найрізноманітніші операції, а разом з тим і розвивати хірургію, застосовуючи нові методи. Коли Микола Пирогов був на посаді попечителя Київського навчального округу, то неодноразово був присутнім на операціях, які проводив Караваєв, і також оперував разом з ним. Свою хірургічну діяльність за 1844-1882 роки Караваєв описав у спеціальній праці, тим самим зробивши внесок у розвиток хірургії. Завдяки професорам Київського Університету Володимиру Караваєву, Фрідріху Мерінгу й Олександру Матвєєву Київ став відомим не лише як «російський Єрусалим», але і як медичний центр імперії.

За спогадами сучасників Караваєв був дуже скромною і простою людиною. Якщо ставити за мету пошук сенсацій, то Караваєв був би найменш придатною особою для статті. Однак якщо розібратися, то на тлі тогочасних лікарських звичаїв Російської імперії (і сучасних українських) Караваєв був сенсацією завдяки своїй порядності. Переважна більшість лікарів Російської імперії славилась не так лікуванням, як продажем «білетів» (тобто талонів на прийом) по 5 рублів. На хворих заробляли навіть лакеї лікарів, які продавали можливість потрапити на прийом без черги. Для Караваєва ж головною була допомога людям.

Безкорисливість лікаря зовсім не означала, що він був бідний. Аж навпаки. А завдяки своєму російському походженню зміг стати великим землевласником. У 1865 році після придушення польського повстання на Правобережній Україні імператор Олександр ІІ видав «Інструкцію про порядок продажу казенних земель у західних губерніях». Інструкція давала можливість росіянам ставати власниками земель за пільговими цінами. Таким чином Олександр ІІ планував послабити місцеву польську шляхту. Завдяки цій інструкції Караваєв став власником більш як 42 десятин землі (1 десятина — 1,09 гектара) на Шулявці. Також Караваєв мав землі на печерському Звіринцю. Загалом він володів більше ніж 64 десятинами землі.

У 1881 році 70-річний Караваєв став просити про звільнення. Але університет не хотів втрачати цінного працівника. Справа про його звільнення дійшла до міністра освіти. Міністр став на бік університету, і Караваєв пропрацював ще п’ять років. У 1886 році Київська губернія вирішила на найвищому рівні відзначити п’ятдесятирічний професійний ювілей Караваєва, але професор зі скромності попросив обмежитися святковим обідом. До ювілею імператор Олександр ІІІ підвищив Караваєва до рангу таємного радника. У табелі про ранги таємний радник прирівнювався до звання генерал-лейтенанта і зазвичай присуджувався міністрам і сенаторам, а не лікарям. А київська влада перейменувала вулицю Шулявську на Караваєвську.

Лікар з великої літери Володимир Опанасович Караваєв помер, коли інфлюенція (грип) була такою ж страшною хворобою, як сьогодні коронавірус. 15 березня (3-го за старим стилем) 1892 року хвороба забрала життя лікаря.

Меморіальна дошка на головному корпусі
університету імені Богомольця

Сьогодні ім’я видатного київського лікаря відомо киянам переважно завдяки топоніму Караваєві дачі, який зберігся на місці його колишніх володінь. Другі Караваєві дачі з вулицею Печерсько-Караваєвською повністю зникли при закладанні Видубицького ботанічного саду. Більш прикрим є втрата топоніму — вулиця Караваєвська. Якось Лев Толстой зупинявся у будинку №9, і цей факт використала радянська влада, щоб перейменувати вулицю. Втім, у двадцяті роки це була не найбільша втрата Києва.

Лікарська практика Караваєва на тлі сьогоднішніх проривів в медицині не вражає. А чесне служіння медицині та людям і сьогодні вирізняє Караваєва серед медиків. От чому варто зберігати його прізвище в київській топоніміці.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Рятівники міністрів та бідняків: 9 найвідоміших лікарів Києва;

Захопити та підкупити: правила забудови Києва;

Без сімʼї та онанізму: як київські комсомольці вирішували статеве питання;

Несподіванка у кургані: як шукали найцінніший скарб України;

Мислити магічно: невідомі легенди Києва.