Будинок грамотності та театру: від чайної до клубу металістів

^{Троїцька церква та Троїцький народний дім. 1902}

Будівля, в якій знаходилися книжковий склад і народна чайна. Місце, де боролися за грамотність і виступала трупа Садовського, проходила Всеросійська промислова виставка, засідав комітет із проведення першої російської олімпіади й навіть знаходився клуб металістів. 2 грудня 1902 року на Великій Васильківській вулиці відкрили Народний дім товариства грамотності. Зараз тут розташований міський театр оперети.

Статут товариства грамотності заснували в лютому 1882 року. Головою ради обрали київського цивільного губернатора С. М. Гудим-Левковича. Його заступниками стали ректор університету св. Володимира М. К. Ренненкампф і директор 1-ї гімназії О. Ф. Андріяшев. За два роки Гудим-Левкович відмовився від посади, і керівництво перейшло до Андріяшева. У 1897 р. головою обрали головного редактора журналу «Київська старовина» В. П. Науменка.

У 1899 році Товариство грамотності звернулося до міської думи з клопотанням про надання земельної ділянки для будівлі народного дому, і 20 грудня 1899 року дума ухвалила: «Для спорудження Київським товариством грамотності народного дому відвести необхідну кількість землі з Троїцької площі по лінії Великої Васильківської вулиці, доки буде існувати покладене в основу цього будинку призначення його». Отримана ділянка знаходилася по вул. Б. Васильківській, 51, у межах садиби Троїцької церкви, спорудженої тут 1859 року.

Проєкт будівлі склав архітектор Г. М. Антоновський, а міська управа затвердила його в 1901 році. Улітку заклали двоповерхову будівлю. Будували на пожертви: губернське піклування про народну тверезість і міністерство фінансів дали по 20 тис. руб., Лазар Ізраїлевич Бродський — 12, Микола Артемович Терещенко — 3 тис. Підряд на будівництво в сумі 130 тис. руб. отримав київський підрядник Л. Б. Гінзбург.

За рік і чотири місяці основні будівельні роботи під наглядом архітектора П. І. Голландського завершилися. 20 листопада 1902 року народний дім відкрили, і тепер адреса Троїцької церкви змінилася на №51а. Народний дім в адресному довіднику Києва значився під № 51б. Його фасад прикрашали бюсти Шевченка і Гоголя.

Чим займалося товариство? У ньому були такі комісії — фінансова, бібліотечна, шкільна, бібліотеки-читальні, пересувного педагогічного музею, зі збору навчальних посібників, лекційна, редакційна, по завідуванню книжковим складом і народною чайною. Було також довідкове бюро «для вчителів, учительок і осіб, які потребують пошуку таких». Ці підрозділи розміщувалися в Троїцькому народному домі.

Одразу після відкриття тут почали виступати театральні колективи. Перший договір оренди на 3 роки підписали з антрепренером М. М. Бородаєм, який мав оперну трупу. З жовтня 1905 року театр взяв в оренду на 6 років І. Е. Дуван-Торцов, але вже 1907-го поступився на термін, що залишався, М. К. Садовському, організатору першого українського стаціонарного театру. У серпні 1910 року газета «Киянин» повідомила: «Відомий малоросійський артист М. К. Садовський, зважаючи на закінчення влітку 1911 року терміну оренди І. Е. Дуван-Торцовим театру народного дому, звернувся 10 березня в Київську міську управу з заявою, в якій просить після закінчення оренди здати йому цей театр. Крім малоросійських вистав Садовський виявляє згоду влаштовувати тут також оперні та російські драматичні спектаклі». Загалом його театр пропрацював тут 10 років, до травня 1917 року.

У січні 1908 року Товариство грамотності закрили, його замінило Київське товариство розповсюдження освіти й грамотності під головуванням статського радника В. Г. Тальберга. Засновниками товариства були також викладач Фундуклеївської гімназії М. С. Бех, професор університету Ю. А. Кулаковський, директор власної чоловічої гімназії М. А. Стельмашенко, начальник жіночої гімназії св. Ольги М. В. Стороженко, купець М. І. Чоколов та інші.

У лютому 1910 року постало питання про ремонт залу для глядачів і сцени. Міська влада зазначила, що якщо ремонт не зробити негайно, то в наступному зимовому сезоні вистави можуть заборонити. Тому комісія просила думу дозволити взяти в кредитному товаристві 30 тис. руб. під заставу народного дому. При цьому всі розрахунки за позикою передбачалося проводити за рахунок його доходів. Дозвіл отримали й ремонт виконали.

З 29 травня до 15 жовтня 1913 року на території теперішнього НСК «Олімпійський» і прилеглої до нього площі проходила Всеросійська промислова та сільськогосподарська виставка. Для неї побудували багато різноманітних павільйонів, але приміщень все одно було замало, і в чотирьох залах Троїцького народного дому помістили велику експозицію кооперативного відділу. Тут також працював комітет з проведення Першої Російської олімпіади, офіційні змагання якої проходили з 20-го по 24 серпня.

8 грудня 1916 р. газета «Киянин» писала: «Спеціальна депутація подала т.о. міського голови заяву, в якій вказується, що київська українська студентська молодь, маючи відомості про те, що в міську управу надійшли заяви від пʼяти антрепренерів про здачу в оренду театру Троїцького народного дому, вважає за необхідне подати свій голос у розв’язанні цього питання. Ті, хто подали заяву, як українці та мешканці міста Києва, наполягають на тому, щоб Троїцький народний дім надали українській трупі».

Газети того часу не заперечували проти українського театру в Києві за умови, що й російського театру буде багато. Цитата з публікації: «Перетворювати київський народний театр неодмінно на театр “український”, наполягати на цьому, напирати на це — можна тільки з певними цілями й тенденціями. Ми зовсім не проти того, щоб у народному домі грали добрі трупи малоросійські пʼєси малоросійською мовою й іменувалися “українськими”. Але ми рішуче проти того, щоб остракізму піддавалися російські трупи та пʼєси російською мовою в тому репертуарі, який для даного театру підходить. Нам здається, що Гоголь і Островський будуть так само зрозумілі, доступні, цікаві та корисні для публіки Київського народного дому, як і Старицький, Кропивницький та інші. Вносити ж політику з усіма її поганими прийомами і звичками, на кшталт виступів “студентської молоді”, у цю справу мистецтва, у цю справу просвітньо-культурного характеру, аж ніяк не слід — особливо у важкий і відповідальний час, який ми переживаємо». У січні 1917 р. губернатор О. М. Ігнатьєв затвердив постанову думи про здачу театру Троїцького народного дому в оренду на нове 6-річчя, з 1917-го до 1923 р., антрепренерам М. Н. Синельникову і С. Т. Барському.

У 1922 році святкували 40-річчя артистичної діяльності Марії Заньковецької, яка дебютувала 1882 року в Єлисаветграді (потім — Кіровоград, зараз — Кропивницький) роллю Наталки Полтавки у виставі українського театру М. Л. Кропивницького. У звʼязку з ювілеєм великій актрисі надали звання народної артистки УРСР, а колишній народний дім назвали театром ім. М. Заньковецької.

На початку 1928 року Садовський звернувся до міської влади з проханням віддати колишній театр ім. Заньковецької йому в оренду. Але рішення президії Київського окрвиконкому було негативним: «У звʼязку з тим, що театр перебуває у використанні Спілкою металістів як клуб, і що в місті тепер неможливо підшукати інше приміщення під клуб, — клопотання відхилити». Того року, крім клубу, тут також розміщувався Український пересувний робітничий театр київських профспілок.

Нарешті в 1934 році колишній народний дім передали новоствореному Театру музичної комедії. 10 грудня президія міськради постановила: «З будівлі театру Музкомедії по вул. Червоноармійській, 51а (Велика Васильківська) виселити ФЗУ заводу «Домбаля» (Київський завод електротранспорту — В. К.), переселивши ФЗУ до приміщення школи ім. Ратманського (зараз — вулиця Наталії Лотоцької, 69) на вечірню зміну. Термін виконання дві доби».

Свій перший сезон театр розпочав 1 грудня 1935 року оперетою Карла Целлера «Продавець птахів». У 1966 році театр став Київським державним театром оперети, 2004-го набув статусу академічного, а 2010-го — Національного.