Як описувати Київ, перебуваючи далеко від міста, і чи можна вважати себе киянином, якщо третину життя прожив у інших місцях? Чому видання книги про Київ схоже на фанатизм і яких правил треба дотримуватися при написанні історичних праць?
У січні 1868 р. у друкарні В. Грачова та компанії побачив світ твір Миколи Закревського «Опис Києва» у 2 томах коштом Московського археологічного товариства. Уже в перші дні лютого унікальне історичне дослідження було на батьківщині автора, і газета «Киянин» сповістила: «Днями отримано в Києві чудову книгу місцевого інтересу. Це — «Опис Києва», тв. М. Закревського, знову оброблене та значно помножене видання. Два великі томи з додатком XIII-ти аркушів малюнків і креслень, що містять знімки памʼяток давнини та плани Києва в різні періоди його життя. Простий і невигадливий за планом, твір Закревського навіть у первісному, порівняно коротшому його вигляді — треба визнати найкращим описом нашого міста, який і порівнювати не можна з різними описами, виданими останнім часом із суто спекулятивними цілями».
Це було друге видання серйозної праці обсягом 950 сторінок великого формату. Перше, під назвою «Літопис та опис міста Києва», вийшло в 1858-му. А починав автор свої спроби випустити книгу ще 10 років раніше, в 1848 р., коли він віддав рукопис для розміщення в журналі «Читання в Імператорському Товаристві історії та старожитностей російських». Але журнал у тому році несподівано, на кілька років, припинив свою діяльність. Ось із такими поневіряннями твір йшов до читача загалом понад 30 років, ще з 1836 р., коли в короткому викладі як «Нарис історії міста Києва» він був опублікований у Ревелі (Таллінн).
Микола Закревський (1805—1871) народився в Києві, на Подолі, і хоч лише 20 своїх молодих років із прожитих 66 провів у рідному місті, але знав його досконало. Після Києва були Житомир, Дерпт (Тарту), передмістя Риги, Ревель, Рязань, Петербург, Москва. Але скрізь і завжди він вважав себе киянином, а деякі свої роботи так і підписував: «Киянин Микола Васильович Закревський».
6-річним хлопчиком він став свідком пожежі 9 липня 1811 р., що знищила більшу частину Подолу. Зруйнований двір їхньої родини знаходився на вулиці Чорна грязь, на тому місці, де потім Флорівський монастир збудував готель. Закревський писав, що його батько продавав останні речі за безцінь, щоб якось облаштуватись, він, з горем навпіл, покрив свій льох, де в цьому сирому підземеллі сім’я провела зиму, але «не вмів перенести свого нещастя та помер від смутку».
Батька не стало в липні 1813, у віці 49 років, і мати незабаром знову вийшла заміж. З квітня 1820 р. Микола Закревський став відвідувати 1-у гімназію і з 16 років займався репетиторством, видобуваючи гроші на життя. Але обставини змусили перервати навчання, і у листопаді 1824 р. він поїхав до Житомира, вступивши на посаду помічника губернського архітектора. У травні 1825-го вирушив до Петербурга, де провів близько трьох років, даючи приватні уроки та займаючись переписуванням паперів.
У лютому 1828 р. повернувся до Києва, продовжив навчання в гімназії та наступного року закінчив її повний курс. У грудні 1829-го вступив на юридичний факультет Дерптського університету, але незабаром був змушений шукати якесь місце для заробітку й улітку 1831 р. оселився в містечку Пайде, де викладав у повітовому училищі.
У 1834-1847 рр. Закревський жив у Ревелі, будучи молодшим учителем російської мови, історії та географії місцевої гімназії. Потім були Москва, Рязань, Петербург, знову Ревель і з 1859 р., після смерті дружини, вже остаточно Москва.
Перебуваючи вдалині від рідної землі, Микола Васильович жив із постійними думками про Київ: «Наближаючись до старості та наражаючися на недуги, хотів би я знову переселитися на своє старе згарище біля могил моїх предків. Тут я побачив світло Боже й тут хотів би заплющити очі мої навіки. Досить поневірявся я за своє життя, але батьківщина завжди тягла до себе. Незрозуміле і непереможне почуття!»
Писати про Київ не завадили ні ранній від’їзд в інші краї, ні відсутність необхідних історичних джерел у тих містах, де Закревський перебував. Перші матеріали він збирав у бібліотеці Дерптського університету: «14 березня 1833 р. почав складати опис моєї батьківщини, яка ставала для мене дедалі милішою, чим далі від неї я був. Відтоді долаючи великі труднощі, я виписував книги, збирав матеріали та малюнки». Уже в 1836 р. Закревський видав у Ревелі свою першу працю «Нарис історії міста Києва» — 68-сторінкову брошуру з пʼятьма таблицями. Вихід її на той час залишився непоміченим, і сам автор писав про це: «Я намагався описати Київ якнайдокладніше, але не мав грошей, не міг видати свій твір повністю».
Постійно збираючи та систематизуючи нові дані, історик готував новий «Літопис та опис Києва». Не маючи особливих надій на видання, він у 1846 р. подарував оригінал рукопису Імператорській публічній бібліотеці в Петербурзі. У листі-дарчій автор писав: «Понад десять років займався я складанням історії міста Києва, моєї батьківщини; по силах своїх дав їй необхідну повноту, прикрасив малюнками своєї роботи, а останнім часом доповнив і виправив її за найважливішими джерелами. (…) Шкода, якщо мої праці та розшуки зникли б у приватних руках, не принісши жодної користі моїм співвітчизникам. Прийняття цієї малої лепти буде винагородою за мою багаторічну та сумлінну працю».
У 1848 р. Закревський передав журналу «Читання в Імператорському Товаристві історії та старожитностей російських» новий варіант підготовленого до друку «Описи Києва», але журнал несподівано закрився та відновив роботу лише в 1857 р. І лише завдяки участі секретаря Товариства історії та старожитностей професора О. М. Бодянського у друкарні Московського університету вийшла окремою книгою «Літопис та опис міста Києва» у двох частинах, з додатком на 15 аркушах планів Києва, таблиць і малюнків. За неї автор був відзначений званням дійсного члена Товариства історії та старожитностей російських.
У 1864-му Микола Васильович відвідав Київ. Тут він зібрав матеріали для нового видання своєї головної наукової праці: замальовував фрески та інші старожитності, збирав мапи, креслення, плани, знайомився з археологічними звітами. Остаточний варіант, підписаний «Сочинителем» 24 жовтня 1865 р., Закревський представив Московському археологічному товариству, і воно 11 січня 1866 р. схвалило роботу, постановивши виділити кошти на видання.
Не можна не погодитися з тією оцінкою ставлення до підготовки цієї фундаментальної праці, яку дав сам собі Закревський: «Не думаю, що легко знайшовся охочий, який, без жодної підтримки та винагороди, пожертвував би найкращими роками свого життя для складання такого твору, який не обіцяє ніякої матеріальної вигоди. То справді був, якщо завгодно, фанатизм свого роду».
Але коло наукових інтересів літописця не обмежувалося історією Києва. Він збирав українські пісні, думи, прислівʼя, приказки, загадки, складав докладний словник української мови. Видав збірку «Старосвітського бандуриста», що складалася з трьох книг, і готував ще «Граматику малоросійської говірки», але закінчити не довелося: 29 липня 1871 р. історик-археолог, фольклорист, етнограф, лінгвіст і письменник М. В. Закревський помер. Він залишив нащадкам як цінні дослідження, а й у певному роді свій заповіт майбутнім історикам:
«Знаючи з досвіду всю слабкість і недосконалість праці людської, при цьому безперервно піддаючись могутньому впливу короткозорого самолюбства, яке забороняє нам бачити предмети в належному їх світлі, я намагався по можливості обійти ці дві крайності, вживши проти них наступних заходів:
1) Не видавати вигадок за події та не підкріплювати їх фальшивими цитатами з інших авторів, як це трапляється іноді. Для знавця легко знайти підробку.
2) Будь-які відомості, запозичені з Історії, позначати посиланням. У разі неспроможності факту автор залишиться осторонь. Деякі письменники, користуючись чужими думками й навіть словами, уникають вказівок на джерела, видаючи це за своє. Ясний доказ обмеженості розуму та розвиненості самолюбства.
3) Про всяке сприяння та допомогу згадувати з вдячністю й тим віддати кожному своє.
4) Будь-яку добромисну вказівку на недоліки моєї праці приймати з сердечною подякою. Від цього справа може лише виграти».
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте також: Автомобильные страсти: первые ДТП, такси и запреты в Киеве;
Город рос предместьями: как Позняки и Шулявка стали Киевом;
Магдебургия Киева: обязанности, запреты и колонна с яблоком;
