Як у Києві зʼявився яхт-клуб і якій частині міста від цього була найбільша користь? Наскільки доступним був цей спорт, чому різко подешевшали човни та як проходили вітрильні перегони? 6 березня 1887 р. було затверджено статут Київського яхт-клубу. І відтоді білі спортивні вітрила майорять над дніпровськими водами.
Перший у Російській імперії яхт-клуб виник у Санкт-Петербурзі, його статут був затверджений 14 березня 1860 р. Потім зʼявилися яхт-клуби в Москві (1867), Одесі та Саратові (1876), Севастополі (1886), в інших містах. Загалом до 1917-го в імперії було майже 70 яхт-клубів, вітрильних товариств і гуртків.
У Києві активний відпочинок на воді став популярним у 1880-х роках, і в колі спортсменів, любителів катання на гребних і вітрильних шлюпках заговорили про створення яхт-клубу. На той час Київ, попри чудові природні умови, відставав від багатьох губернських міст, не кажучи вже про столиці. Тут ніколи не бракувало любителів катання на воді, але кожен відчував себе на річці на самоті. Тим більше що виготовлення, утримання та зберігання власних шлюпок було повʼязано з різними труднощами та значними витратами.
Ідея заснувати в Києві яхт-клуб виникла ще за генерал-губернатора князя О. М. Дондукова-Корсакова. У 1869-78 р.р. він обіймав вищу посаду в Південно-Західному краї, а головне — був великим шанувальником водного спорту. Але цей задум вдалося втілити вже за його наступника, яким став генерал О. Р. Дрентельн. Головними ініціаторами були професор університету св. Володимира О. Х. Рінек та інженер шляхів сполучення М. І. Максимович. До них приєдналися ентузіасти з вчених, інженерних і торгових кіл міста. Серед них — керівник Товариства пароплавства Дніпром О. Лішневський, військовий інженер М. Фабриціус, директор газового заводу М. Саханський, доктор Е. Функе, граф О. Коновніцин, архітектор В. Николаєв, купець М. Ріхерт та ін. 42 засновники поставили свої підписи під проєктом статуту Київського яхт-клубу, який 6 березня 1887 р. затвердило міністерство внутрішніх справ. Таким чином, наголосила газета «Киянин» в інформації від 15 квітня, склад літніх розваг киян має доповнитися новим корисним закладом.
Перший пункт статуту визначив: «Київський яхт-клуб має своїм завданням залучати місцеве населення до плавання на човнах гребних і вітрильних, також на парових суднах і сприяти покращенню їхнього виготовлення. Для досягнення цієї мети Товариство набуває і саме будує гребні, вітрильні, парові судна та влаштовує перегони. Крім того, Товариство має на меті як корисний допоміжний засіб для своїх занять вивчення плавання, гімнастичних вправ і катання на ковзанах».
На перших загальних зборах засновників, що відбулися 18 квітня у Дворянських зборах на Хрещатику (на його місці тепер Будинок профспілок), командором яхт-клубу обрали 50-річного завідувача кафедри хірургії університету Олександра Ринека. Тоді ж розглядалися питання вибору на березі Дніпра місця та облаштування приміщення для яхт-клубу, розміру обовʼязкових засновницьких та членських внесків, визначення дня щорічного підняття прапора яхт-клубу, що символізує початок навігації.
Уже 29 серпня газета «Киянин» повідомила про завершення облаштування пристані для яхт-клубу та про те, що над деревʼяною спорудою майорить клубний прапор. Тут, у північній частині Труханова острова, були клубна гавань і гарний парк. А взимку члени яхт-клубу збиралися на вул. Фундуклеївській, 10 (нині вул. Хмельницького).
Навігація 1888 р. розпочалася в неділю, 15 травня. Того дня близько пʼятої години вечора на щоглі клубу було піднято адміральський прапор, потім святкували спуск на воду перших трьох прогулянкових шлюпок та однієї байдарки, збудованих у майстерні яхт-клубу, і відбулися перші гребні перегони. На той час клубна флотилія складалася з 13 суден. Серед них — вітрильні черевики (легке одномачтове судно) «Лапоть» командора О. Ринека та «Хвиля» купця-лісопромисловця С. Могилевцева, чотиривесельна гичка (довга вузька шлюпка з розпашними веслами) «Фру-Фру», що належала віце-командору М. Максимовичу, В. Шварцу та К. Гаазу, жіноча прогулянкова шлюпка архітектора Г. Шлейфера, паровий катер «Товариш», яким спільно володіли четверо членів клубу, та ін.
У садибі яхт-клубу на острові вже були тепла майстерня, пристосована для виготовлення різного роду шлюпок, і плавучий шлюпковий сарай, де зберігалися лаковані судна. Планувався ще один павільйон, і кошти для нього зібрали за підпискою з усіх 162 членів клубу.
Другі гребні перегони 1888 р. відбулися за місяць — 12 червня. Через те, що затока Оболонь була заставлена плотами, перегони пройшли на відкритій річці, поблизу пристані яхт-клубу. Програма складалася з чотирьох розрядів: у першому йшли байдарки, у другому — човни-гаги з виносними кочами, у третьому — прогулянкові шлюпки власної майстерні та в четвертому — народні весельні перегони на аматорських човнах. Переможці отримали від яхт-клубу грошові призи: перший — 15 руб. сріблом, другий — 10 руб.
Діяльність яхт-клубу регулярно висвітлювалася в місцевій пресі. Ось з якими подробицями «Киянин» розповідав про останні у сезоні 1889 р. перегони, що відбулися 26 вересня. Особливий інтерес тоді викликали вітрильні перегони, в яких брали участь чотири ботики з висувними кілями: «Хвиля», «Привал» (власність В. Лешедка), «Лапоть» та «Гуляка» (останній — спільна власність О. Ринека та М. Максимовича). За парусністю, витонченістю контурів та оформленням це судно було одним із найкращих у яхт-клубі. Також привертав увагу «Привал», скомбінований із двох човнів.
Перегони вітрильників виграла «Хвиля» з кермовим С. Істоміним. Вона подолала дистанцію в три версти (верста = 1066,8 м), три кола із шістьма поворотами за 39 хв. 30 сек.
В іншому класі змагалися вітрильні шлюпки без висувних кілів. На ці перегони записалися також чотири учасники — шлюпки «Дружба», «Ольга», «Леля» та «Чайка». Відразу зі старту вперед вирвалася «Дружба», якою керував сам власник шлюпки А. Флейшер, але в результаті його випередила «Ольга», пройшовши дві з половиною версти за 26 хв. 12 сек. Її кермовий К. Мікіні отримав приз яхт-клубу – срібний значок. А власником шлюпки-переможниці був архітектор Г. Шлейфер. Свій човен він назвав імʼям дружини Ольги Георгіївни.
На жаль, наголосила газета «Киянин», похмура погода не дозволила зібрати того дня достатньої кількості публіки, хоча 1-е Товариство пароплавства на Дніпрі надало у розпорядження членів яхт-клубу та їхніх гостей один зі своїх пароплавів. А ще під час перегонів і на обіді грав оркестр військової музики.
Спуск прапора на відзначення завершення сезону 1889 р. призначили на неділю 1 жовтня. У програмі цього заходу були «сімейний сніданок» та спільна прогулянка на шлюпках до гирла Десни.
Протягом перших 10 років існування клубу його майстерня виготовила 110 судів різних типів. На Всеросійській виставці 1896 р. вони були відзначені срібною медаллю, але головне — їхня вартість знизилася на 70—80%. Підрахували, що за 10-річчя клубні судна здійснили у сумі 20 827 плавань. І дуже показовим було те, що на воді стали зʼявлятися шлюпки, подібні до яхт-клубівських. Тобто перший пункт статуту виконувався.
Завдяки турботі клубу про свою садибу на Трухановому острові ця ще недавно піщана пустка перетворилася на зелений затишний куточок з алеями, квітниками, різними пристроями для гімнастики та дитячих ігор. Сполучення між київським берегом та садибою клубу підтримувалося власним паровим катером. Газета «Киянин» 23 червня 1897 р. справедливо писала: «У даний час садиба та літнє приміщення яхт-клубу є для багатьох киян єдиним у своєму роді місцем для відпочинку, спорту та порятунку від літньої міської задухи та пилу».
З 29 травня до 15 жовтня 1913 р. у Києві проходила Всеросійська промислова та сільськогосподарська виставка. Вона стала головним приводом для одночасного проведення у місті Першої Російської олімпіади, офіційна частина якої відбулася 20—24 серпня. А до її додаткової програми серед різних видів спорту увійшли гребні та вітрильні перегони. Адже умови для проведення змагань у яхт-клубі на Трухановому острові були добрими.
Останній, 1914 року, склад керівництва Київського яхт-клубу був такий: командор — інженер А. Страус, віце-командор — доктор медицини Є. Гарнич-Гарницький, секретар — адвокат В. Яценко, завідувач господарства — О. Бонч-Бруєвич, ревізійна комісія — архітектор Є. Єрмаков, інженери І. Отт та А. Сироткін. Окрім любителів весла та вітрила, що обʼєдналися в яхт-клубі, працювали гурток вітрильників, спортивний гурток Олексіївського (Труханова) острова, польський гурток веслування та вітрильного спорту, річковий мотоклуб. Проте їм усім — пристрасним любителям водного спорту військового 1914 року — історія залишила зовсім трохи часу.
Читайте также: Творець київського Парижа: чим запамʼятався архітектор Шлейфер;
Пристойно і не дуже. Як розважалися кияни на Трухановому острові;
Памятник Шевченко: вместо княгини и императора;
Миллионер из киевской гимназии: взлеты и падения Михаила Терещенко;
