Де зустрічались у Києві німецький оптик, ніжинський грек із тютюном, бухарець із шалями, австрієць із «хімією» та банкіри з мільйонами? Часи, коли золото текло рікою, будинки знімали за немислимі гроші, місто порівнювали з Лейпцигом, а Поділ хвалили за кришталево чисту воду, — це роки розквіту контрактових ярмарків.
7 жовтня (27 вересня за старим стилем) 1797 р. указом імператора Павла I перевели до Києва контрактовий ярмарок. Указ мовив: «Контракти, які за введеним досі звичаєм трималися в Дубні, визнали Ми за благо, за вигодою та зручністю внутрішньої торгівлі, перевести в Київ». Згідно з третім поділом Польщі 1795 р. польське місто Дубно (нині Рівненська область) увійшло до складу Російської імперії. Враховуючи те, що він знаходився на околиці, торгові збори біля кордону визнали небезпечними та перенесли далі. У Києві вони обʼєдналися з Хрещенським ярмарком, який діяв ще з 16 століття.
«Контрактами» зазвичай називали зʼїзди для укладання різних юридичних актів і договорів. Тут купували, продавали та закладали окреме нерухоме майно або цілі маєтки, пропонували гуртові закупівлі, закріплювали багато різних актів, де був потрібний власноручний засвідчений підпис. А якщо вже приїжджати за однією справою, треба вирішувати одразу й іншу — запасатися потрібними товарами на цілий рік. Отак і утворився Контрактовий ярмарок — ярмарок у період контрактів.
Щодо місця проведення ярмаркових зборів варіантів не виникло — звичайно, торговий Поділ. Губернське правління так і постановило: «Бути зборам для контрактів у ратуші, як будинку громадському та пристойному». Ратуша, де засідав міський магістрат, була, якщо подивитися на нинішню площу, між Контрактовим будинком та фонтаном «Самсон». Це була двоповерхова будова з круглою вежею заввишки 40 м у середній частині, з високими фронтонами у стилі українського бароко, один з яких прикрашала статуя богині правосуддя Феміди. На вежі ратуші відміряв час годинник із чотирма циферблатами та мідною фігурою архістратига Михайла, який щогодини ударами списа вибивав іскри з пащі змія.
Саме тут, у магістраті, з 15 січня до 1 лютого 1798 року пройшли перші київські контракти. Вони викликали інтерес у «контрактовичів», які являли собою здебільшого правобережне польське дворянство. На першому зʼїзді грошові обороти склали 5,7 млн польських злотих, за рік — 12,6 млн, і це лише за офіційними записами. Фактично ж їх було у 2,5—5 разів більше, оскільки не все заносилося до облікових книг.
Уже за три роки, у січні 1801-го, контракти проходили у Контрактовому будинку, спеціально збудованому на Покровській вулиці, поряд із церквою Миколи Доброго, де тепер ліцей «Поділ» №100. Ярмарок з кожним разом набував дедалі більшої популярності, не тільки поповнюючи міську скарбницю, а й приносячи дохід киянам. У контрактовий період 1805 р. населення Києва збільшилось на 4795 осіб — майже на чверть. Поліцмейстер доповідав, що приїхали 1178 дворян та чиновників у супроводі 2879 служителів та 311 купців із 327 помічниками. За два тижні контрактів в 1806 власники будинків отримали за здачу в оренду квартир для приїжджих 29 тис. 179 руб. (Для порівняння: пуд борошна коштував 10 копійок). Пізніше за найнятий на два тижні будинок на Подолі в 7 кімнат платили 2500 руб., а такий самий з магазинами приносив його власнику до 7000 руб.
Князь Долгорукий, який відвідав Київ у 1810 році, писав: «Усі знають, що таке Контракти: вони починаються у січні й тривають тижнів зо три. Цієї шаленої пори всі магазини й крамниці спустошуються, все розкуплять. Поляки наїжджають купами звідусіль для своїх продажів, розмінів, оренд і відкупів. З кишень їхніх посиплються купи золота, і я бачив такі будинки, які неймовірний дають хазяїну дохід; наприклад, будинок пана Сперанського, в якому жив тамтешній прокурор, займається вже кілька років під час Контрактів якоюсь графинею Потоцькою, яка за два тижні найму платить до 4 тис. руб., а будинок деревʼяний і далекий від того, щоб бути дуже великим, мені сам постоялець це казав».
Німецький мандрівник Оттон фон Гун у своїх «Поверхневих зауваженнях дорогою від Москви до Малоросії восени 1805 року» зазначав, що Київ під час контрактів можна порівняти з Лейпцигом та його знаменитим ярмарком. Гун писав, що тепер, завдяки контрактам, місто прикрасилося новими будівлями: «Вулиці тут широкі й вимощені дошками, якими їздити дуже приємно. Я не можу також забути великий ринок, місце тутешніх прогулянок, острог у Печерському та безліч колодязів з їхньою кришталевою водою на Подолі. Ніде не бачив я і не їв такого гарного білого хліба, як у Києві. У тутешньому модному магазині можна отримувати найкращі речі, що належать до розкоші». На багатьох вулицях зʼявилися ліхтарні стовпи.
Востаннє «контрактовичі» зібралися у своєму будинку на Покровській вулиці у січні 1811 р. Бо влітку сталася катастрофа — 9 липня Поділ охопила найспустошливіша за всю історію Києва пожежа. Її жертвою стало все, що знаходилося між Андріївською горою та Верхнім Валом: монастирі Флоровський, Грецький та Братський з Академією, деревʼяні та камʼяні церкви, ратуша, гостиний двір, майже три чверті всіх садиб мешканців Подолу й разом з ними — Контрактовий будинок.
Відновлювався Поділ за проєктом англійця Вільяма Гесте, який з 1792 року працював у Росії. Безпосередньо керував будівництвом київський міський архітектор Андрій Меленський. Подільські вулиці, які раніше радіально розходилися від центральної магістратської площі, були переплановані за «регулярною», перпендикулярною системою. При цьому чотирикутник, утворений нинішніми Контрактовою площею, вулицями Костянтинівською, Межигірською та Спаською, відводився під громадський центр. У його комплексі передбачалися будинки для міського магістрату, пошти та контрактів, зʼєднані між собою одноповерховими галереями. З усього цього вдалося звести у 1815—1917 роках лише будівлю нового Контрактового дому.
Попри катастрофічну пожежу та війну з Наполеоном 1812 року, контрактові ярмарки тривали, але де саме вони збиралися в 1812-1917 роках — невідомо. Висловлювалася думка, що пожежа сприяла розвитку контрактів, а вони своєю чергою — прискоренню забудови Подолу та Києва в цілому.
У 1830-ті роки остаточно склався характер контрактових зʼїздів. Вони набули великого значення для Правобережної України та відігравали роль біржі. Сходилися на торги в Контрактовому будинку зазвичай з 9 до 15 години, а потім з 17 до 21 години. Купці демонстрували свої товари на першому поверсі, для цього орендували бічні приміщення верхнього поверху, а середина залишалася вільною. Вона й служила контрактовою залою.
Хто тільки не приїжджав до Києва! Ось записи з контрактових облікових книг: іноземець з рукавичками та шкірою, німець-оптик з Петербурга, волокитинська порцеляна Миклашевського, київський майстер з годинником, ніжинський грек з тютюном, бухарець Нижньогородської губернії з шалями, соломʼяні капелюшки з містечка Почепа княгині Варвари Репніної, австрійський підданий з «хімічними речами», казанські татари з хустками, вироби Фраже, тульські самовари та зброя, книгарня Литова, срібло Вернера, московська галантерея та інше.
Простір навколо Контрактового будинку також заповнювався магазинами. Вони займали приміщення в Гостиному дворі, в усіх сусідніх приватних будинках. Ярмаркова площа була щільно заставлена балаганами, наметами, скриньками, лавками, зайнята возами, санями, бричками, каретами, екіпажами. Їх приїжджало безліч: у 1841 році, щоб доставити гостей і вантажі, знадобилося 7293 коні.
У той рік завезли товарів на 700 тис. руб. сріблом.
У 1840-ті роки почалася внутрішня трансформація Київського ярмарку: контрактові операції скорочувалися, а ярмаркова діяльність набувала дедалі більшого розвитку. При цьому хлібна торгівля, яка займала чільне місце, віддавала свої позиції торгівлі цукром, виробництво якого швидко розширювалося. У Київській губернії 1842 року, наприклад, було 15 цукрових заводів, що виробляли цукру на рік на 85 тис. крб сріблом. За пʼять років їх стало вже 56 із загальним виробництвом на 3 млн 854 тис. руб. Хоча обсяг контрактових договорів зменшився, потреба грошей на ярмарку не падала, грошовий оборот збільшувався. Якщо 1835 року банкіри привезли до Києва 369 тис. руб. сріблом, то 1861 р. — 2,6 млн, їх було використано 2 млн. Ярмаркові продажі за цей період зросли зі 195 до 946 тис. крб. Усе ж таки ярмарок, що збирався раз на рік протягом двох тижнів, мав значення головним чином для приїжджих. Вважалося, що на контрактах можна купити дешевше, ніж київські купці продавали зазвичай.
Київські контракти дуже вплинули на темпи розвитку міста. У період їхнього становлення та успішної діяльності (1798—1861 рр.) значно зріс економічний потенціал Києва. Населення, зокрема завдяки приїжджим, які стали киянами, зросло з 19 до 70 тис. осіб. Однак найкращі часи для контрактового ярмарку були позаду. Причин її занепаду кілька: й селянська реформа зі скасуванням кріпосного права, й спочатку невизначеність у відносинах між поміщиками та селянами, й банкрутство багатьох землевласників, розвиток залізниць і пароплавства, й політичні обставини. Вплинули також нові економічні умови, зокрема відкриття контори Державного банку (1860 р.) та початок операцій на київській біржі (1869 р.), яка взяла на себе функції київських контрактів. Відтоді киянам залишився Контрактовий будинок, реставрований 1999 року за проєктом архітекторки Валентини Шевченко.
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте також: Не тільки Городецький: про які будинки пліткували кияни;
Подтрибунники или классики: 5 фотографов, которые снимали Киев 20 века;
Верховная Рада и дома-торты: чем запомнился архитектор Заболотный;
Від особняків до хмарочосів: 8 архітекторів, які будували Київ;
Калина, звезды и футбол: 10 лет цветочных часов на Майдане;
Закаштаньмося: символ Києва на футболці, скатертині та під шкірою;
