За радянських часів кав’ярні не балували киян вишуканістю інтер’єру, різноманітністю меню та нерозбавленими напоями. Однак ті кафе стали для киян легендарними завдяки людям, які влаштовували там посиденьки, філософським розмовам про сенс життя і тістечкам, адже для дитячого щастя треба так мало!
«Грот»
Хрещатик, 25
«Грот» був просто в центрі міста. Поруч знаходився кінотеатр «Київ», тож кіномани мали заклад, де могли поділитися враженням від фільму. А ще в кафе можна було зустріти легендарних письменників. Крім того, це був один з багатьох закладів, де дозволяли пити принесений з собою алкоголь. А відвідувачі кафе часто заводили філософські диспути та обговорення «заборонених» тем, тож під чарку-другу кожен міг відчути себе дисидентом. А ще в кафе час від часу з’являлися фарцівники, в яких можна було купити заборонені книги, іноземні цигарки, спиртне, одяг, платівки.
«Інтурист»
Богдана Хмельницького, 26
Якщо в сучасній Україні бізнес сам вирішує, як заробляти на іноземних туристах, то в радянські часи туристична сфера знаходилась в тісних лещатах бюрократичної системи. Кафе в «Інтуристі» стало популярним серед студентів університету імені Шевченка. Хтось ходив туди практикувати англійську, хтось спілкуватися з іноземцями, а хтось «фарцював». До кафе навідувались співробітники КДБ в штатському, але офіціантка їх швидко запам’ятала і застерігала студентів, щоб не балакали зайвого, коли не слід.
У 1977 році інтер’єр кафе змінили: стільці прибрали й поставили стійки. Усі були впевненні, що це справа рук КДБ, якому не подобались великі студентські компанії в кафе. Однак все вийшло навпаки: за стійками збиралося ще більше людей. Під гамір і галас стало легше проносити спиртне, а з ним і «заборонені» теми обговорювалися ще активніше. Врешті-решт у 1979-му кафе вирішили закрити. В останній день офіціантка Валя дозволила принести з собою стільки спиртного, скільки студенти забажають. Та гучна вечірка стала останньою легендою «Інтуриста».
Зараз на тому місці вже нічого не нагадує ані про готель, ані про кафе. А за тією адресою знаходиться зокрема «Люксоптика».
«Пінгвін»
Фрунзе/Кирилівська, 125
Кафе «Пінгвін» радянська влада збудувала в 1972 році, коли до Києва мав приїхати президент США Річард Ніксон. Але Ніксон під час свого візиту в «Пінгвін» їхати не захотів. Вже самої історії будівництва було достатньо, щоб кафе стало легендарним. Але ще одним фактором популярності став і великий вибір смаків морозива. Детальніше про історію морозива в Києві читайте тут.
«Еней»
Банкова, 2
Досить сказати, що кафе «Еней» було розташоване в підвалі спілки письменників України, щоб читач одразу збагнув, чому саме воно стало легендарним. У кафе були іменні столики Максима Рильського, Павла Загребельного, Євгена Гуцало й інших. За деякі столики працівники закладу навіть забороняли сідати. Вихід книги та літературні премії обмивалися так, що деякі свідки зізнаються: їм ніколи так і не вдалося випити власним коштом — радянські класики не дозволяли. А ще стіни кафе прикрашали шедевральні ілюстрації Анатолія Базилевича до «Енеїди».
«Еней» не пережив змін, коли держава припинила фінансувати наклади, які гарантували великі заробітки. Нова генерація письменників вже не могла похизуватися ні дачею по сусідству з панівною верхівкою, ні гонорарами, які дозволяють пригощати всіх присутніх у кафе. А потім спілка продала кафе, і новий власник знищив розписи Базилевича. Так велика легенда отримала драматичний фінал. Після зміни чергового власника кафе «Еней» знову відкрили, але дух легенди до нього вже не повернувся.
«Кукушка»
Аскольдова могила
«Кукушка» стала єдиним легендарним кафе, яке можна віднести до елітних в радянському Києві. Ціни по радянських часах були не захмарними, але для звичайних людей все ж зависокими. Ті, хто мав більше грошей, міг поласувати дичиною в однойменному ресторані, який працював поруч з кафе. Тим людям можна позаздрити: столики на свіжому повітрі, з видом на Дніпро, а ще тут грали джаз. Сьогодні на місці «Кукушки» знаходиться вертолітний майданчик, колись збудований спеціально для Віктора Януковича. Урбаністичний скандал через майданчик став ще одним сумним фіналом для радянської легенди.
«Сладкоежка»
Малишка, 25/1
«Сладкоежка» — легендарне сімейне кафе на лівому березі, за тогочасними мірками — майже на околиці міста. Однак розташування зовсім не зашкодило кафе, адже поруч був «Дитячий світ» з відділом іграшок, а також парк «Перемога» з чортовим колесом та ігровим майданчиком. За сучасними мірками такий маршрут можна порівняти з поїздкою до Діснейленду за умови, що радянські люди ніколи не бачили Діснейленд.
Варто додати, що «Сладкоежка» виділялася з-поміж інших сірих та сумних радянських кафе своїм «мультяшним» оформленням. Через це похід до «Сладкоежки» ставав одним із найщасливіших спогадів радянської дитини. Не дивно, що новину про закриття «Сладкоежки» постарілі радянські діти зустріли з розпачем. Однак варто визнати, що за «Сладкоежка» могла бути легендою лише в Радянському Союзі, де «Празький торт» був гідним десертом. «Естерхазі», «Захер», «Тірамісу», фреші з екзотичних фруктів радянські ласуни ніколи не куштували. Тому будь-яка сьогоднішня кондитерська чи дитяче кафе дадуть величезну фору цій радянській легенді.
«Ярослава»
Ярославів вал, 13
Кав’ярня стала єдиним довгожителем радянського минулого, який зміг адаптуватися в новому Києві і зберіг статус легенди не тільки для радянського покоління киян, а й для сучасної молоді. Істория закладу почалася в 1947 році. Як і в радянські часи, сьогодні кияни можуть зайти сюди, щоб пообідати, випити кави з пиріжками чи купити випічку з собою.«Ярослава» — єдиний з закладів харчування, який став легендарним завдяки випічці.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Престижний напій: чайні традиції киян;
Солодке в законі: факти та байки про «Київський торт»;
З фіалкою, сиром і канабісом: редакція тестує морозиво;
Захопити та підкупити: правила забудови Києва;
Аж голова закрутиться: 11 дахів і терас з краєвидом на місто.
