Їх розводили школярі та перші персони країни. Їх використовували для естетики, доставлення повідомлень і дресирування. Історик Олександр Вітолін розповідає про строкату долю київських голубів і голубоводів.
«Мир!» був однією і головних вимог революції 1917 року. Більшовики, вміло маніпулюючи настроями безграмотних селян і робітників, прийшли до влади та знову почали воювати. На військову службу поставили навіть голубів!
У 1925-му при ТСОАВІАХІМ (товариство сприяння авіа- та хімічній промисловості) був створений центр голубиного спорту. Українські міста Київ, Харків і Миколаїв стали одними з центрів, де знаходилися секції голубиного спорту, які мали готувати голубів для Червоної армії. Радянська влада, яка обіцяла збудувати новий світ, не лише продовжила використовувати голубів як листонош, як це було в царській армії, але й могла арештувати власників поштових голубів як шпигунів, як це робили царські жандарми.
Тоді каральні органи готові були будь-кого зробити шпигунам, а радянська пропаганда хотіла кожного зробити корисним для Червоної армії. Стаття «Крилаті поштарі» в щомісячному журналі «Всесвіт» №16 за 1927 рік, що виходив в Харкові, засвідчує, що будь-яке захоплення в Радянському Союзі мало прислужитися армії.
«У нас на Україні є сотні аматорів голубоводів, що по своїх горищах розводять голубів різних пород і кольорів. Особливо цією справою захоплюються хлопці десяти-пʼятнадцяти років. Вони міняють, в азарті скуповують нові породи голубів ганяють їх, слідкуючи за їхніми викрутасами в повітрю.
Але цей голубячий беззмістовний спорт може принести велику користь, коли розводити голубів «поштарів» спеціяльно вимуштрованих для поштової служби.
Ці «повітряні гонці» особливо виявили себе підчас великої імперіялістичної різанини, як швидкий і зручний засіб зв’язку, коли набої важких гармат рвали мідні дроти телефону, руйнували шляхи, виривали з землею радіощогли та телефонні стовпи. Окремі частини залишалися без зв’язку зі штабом і тоді на допомогу йшла маленька пташка — голуб, з тендітними крилами та зі своїм особливим інстинктом. До хвоста або до спинки голуба прив’язувано голубограму (що повинна бути не важче 100 грамів), а в ній коротке але цінне повідомлення, що не раз виважувало долю сотень сірих шинель.
Голубиний зв’язок було особливо поширено на німецько-французькому фронті. Там німці використували голубів головним чином для шпіонажу, пускаючи їх із французьких таборів, пароплавів, то-що.
Голуби допомогли також Червоній армії під час героїчної боротьби пролетаріяту Радянського Союзу з білогрардійцями та інтервенцією в 19 році. […]
Чому голуб летить на десятки верстов і саме туди, куди його посилає людина? А тому, що людина його посилає лише в певне місце, де стоїть його голубник. Є дві системи голубників. Одна польова, пересувна на авто, або на конях, і постійна. Голубники майже завжди влаштовують біля штабів. Голуб не зіб’ється зі шляху і знайде свій голубник навіть тоді, коли за цей час його буде пересунуто радіусом на 20 верстов. Він швидко орієнтується в місцевості, знаходить свою пристань і знижається до неї. А коли беруть голуба з нерухомої станції, то він її знайде навіть за 300 — 400 — 500 і більше верстов, залежно від своїх особистих властивостей.
Голубів поштарів надто мало і вони коштують по 300 а то й більше карбованців, залежно від того, яке завдання він може виконати, на скільки верстов він донесе голубограму. […]
Цими днями в Харкові відбулися змагання вимуштрованих поштарів. Змагання виявили певні наслідки вже корисної роботи аматорів голубоводів. Майже всі голуби виконали своє завдання — принесли телеграми до призначеного місця за 30 хвилин «покривши» своїми міцними крилами 5 кілометрів».
У 1930 році в Червоній армії з’явилася військова спеціальність для військових голубоводів, тоді ж було видано «Керівництво з бойової підготовки військ зв’язку РККА для частин військового голубоводства». Згодом з’явився «Підручник молодшого командира голубоводства».
Та голубів-листонош використовувала не лише Червона армія. Німецький вермахт також використовував голубів-листонош для підтримки зв’язку. Тому, зайнявши Київ, німці заборонили киянам тримати голубів під страхом смерті. Михайло Стельмах змалював цю драму війни в «Думі про тебе».
Погрози німців були не порожніми, кілька киян були розстріляні за невиконання наказу. При підступі німецьких військ до Москви радянська влада вчинила майже так само: голубів наказали здати в міліцію, а тих, хто не виконав наказ, погрожували судити за законами воєнного часу.
Тим часом німці почали вистежувати київських голубоводів. Але німців цікавили не підпільники й партизани, а породисті голуби, щоб поповнити власні голубники в Німеччині.
Багато породистих голубів не пережили німецької окупації. Великі втрати були на фронті й серед голубів-листонош. Голод і холод, який йшов слід за війною, теж завдав удару голубоводам. За голубами полювали, їх крали, щоб просто з’їсти. Голубники розбирали на дрова. І все-таки щойно життя стало налагоджуватися, київські голубоводи знову почали облаштовувати голубники.
Розвиток зв’язку звільнив голубів-листонош від служби в армії. Разом із тим у 1949 році в усьому світі символом миру стала «Голубка» Пабло Пікассо. При цьому сам художник, який дуже любив голубів, іронічно ставився до популярності своєї «Голубки», бо знав, що голуби можуть заклювати сородича.
У 1957-му в Москві на відкритті Всесвітнього фестиваля молоді та студентів випустили 34 тисячі голубів — за кількістю учасників фестивалю. До цього Москва довго готувалася, організувала голубники на заводах і підтримувала голубоводів-любителів. Усе це сприяло популяризації голубоводства.
Пристрасть до голубів поєднувала найрізноманітніші групи населення: школярів, робітників, пенсіонерів, інтелігенцію. Голубоводом був Остап Вишня. Голуби для Остапа Вишні були не модою, а пристрастю з дитячих років. У дитинстві він привчив голуба, і той сідав на його плече. Максим Рильський теж захоплювався голубами.
Київські голуби звернули на себе увагу кіномитців. У 1954-му Олександр Муратов зняв короткометражний фільм «Діти і голуби». У 1960 році вийшов фільм «Прощавайте, голуби», який був знятий на вулицях Києва. На міжнародному кінофестивалі в Локарно фільм отримав нагороду від Міжнародної асоціації кінопреси і кінокритиків. Головний герой фільму Генка Сахненко пристрасно любить голубів. Під кінець фільму він їде по комсомольській путівці працювати в інше місто та віддає першокласнику своїх голубів. Голубник з фільму знаходився на вулиці Полтавська, 5. Його вигляд доволі благенький, він схожий на халабуду на курячих ніжках, але збудувати добру голуб’ятню могли собі дозволити далеко не всі.
У цей же період київські голубоводи створили секцію голубівництва й навіть почали проводити виставки, тим самим продемонструвавши, що післявоєнне лихоліття залишилося в минулому. Наступні десятиліття стають золотими для радянських голубоводів. На 13-му Міжнародному конгресі птахівництва, який проходив у Києві, голубоводи отримали можливість продемонструвати свої колекції та обмінятися досвідом з іноземними голубоводами.
У 1972-му в Радянській Україні до влади прийшов Володимир Щербицький. Він любив голубів та мав голубник біля свого дома на Десятинній і на державній дачі в Межигір’ї. Також голубник був у заповідно-мисливському господарстві, до якого мала доступ лише радянська верхівка. Звичайно, за голубниками Щербицький доглядав не сам. У колекції було 28 порід голубів. Історик Юрій Шаповал про захоплення Щербицького говорить з певною долею іронії. Шаповал називає Щербицького «другим любителем голубів», підкреслюючи, що першим був Леонід Брежнєв, який привів Щербицького до влади в Радянській Україні. А Щербицький в усьому намагався був бути схожим на Брежєва і водночас ніколи не претендував стати першим.
Часи Щербицького київські голубоводи згадують з ностальгією. ЖЕКи заплющували очі на голуб’ятні. Секція голубоводів отримувала зерно для голубів тоннами попри те, що в країні бракувало зерна, його часом можна було отримати тільки через секцію. Голубоводів запрошували на різні урочисті заходи, щоб випустити в небо птахів.
Традиція випускати голубів в Радянському Союзі стала дуже популярною. Так, поет Юрій Рибчинський у дитинстві проносив голубів на матчі «Динамо» та випускав їх, коли кияни забивали голи. Масові випуски голубів кияни побачили в 1980-му під час відкриття Олімпіади і в 1989-му під час святкування 100-річчя голубиного спорту в Україні — тоді випустили 3600 птахів.
Відсвяткувавши сторіччя голубиного спорту, київські голубоводи раптом були змушені по-новому пристосовуватися до Києва. Машин стало більше, у дворах замість голубників стали будувати гаражі. Голубники виявилися «самобудами»та опинилися під загрозою знесення. Кияни стали ставитись до голубів теж менш приязно. Голубів стали називати не птахами миру, а літаючими пацюками, згадали про величезну кількість хвороб, які вони можуть переносити. До того ж в них з’явилося багато породистих конкурентів, як серед пернатих, так і чотирилапих улюбленців киян. Але голубоводи не зникли, просто голубоводство з модного захоплення перетворилось на елітарний клуб.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Тримайся, пташко. Як у Києві розводили голубів для війни та пошти;
Стеж за птахами: як займатися бердвотчингом в Києві;
Незнайко та зебрині кавелдики: яскраві історії Ірпеня;
Олександра Екстер: між Пікассо, театром та українською вишивкою;
