Один з київських міфів стверджує, що моделлю для Батьківщини-матері була Галина Кальченко. Історик Олександр Вітолін розбирався, чи авторка пам’ятника Лесі Українці позувала для монумента.
Галина Кальченко народилась 4 лютого 1926 року у Борзні на Чернігівщині у родині Никифора Тимофійовича Кальченко, який тоді тільки починав вчитися на агронома. Батько робив успішну кар’єру, тому родині неодноразово доводилося переїжджати. Дитинство Галини пройшло на Полтавщині, Харківщині й Одещині.
Після нападу гітлерівського Рейху на Радянський Союз Никифор Кальченко мав статус, який дозволив стати членом Військової ради 56-ої армії та евакуювати родину в Уфу. Галина мріяла стати артисткою, читала пораненим солдатам уривки з «Лісової пісні» Лесі Українки, яка запала їй до душі. Коли повернулися з евакуації, Галю вразили руїни Києва.
Тож дівчина вирішила вивчитися на архітектора, щоб долучитися до відбудови. Кар’єра батька розвивалася: під час війни дослужився до генерал-лейтенанта, перебував у складі Військової ради Першого Українського фронту, потрапив на владний олімп. В 1946 році ввійшов до складу Центрального Комітету Комуністичної Партії України, а в 1952-му став членом Політбюро ЦК КПУ, а пізніше членом Центрального Комітету Комуністичної Партії Радянського Союзу. З 1946 року він перебував на міністерських посадах, а з 1954 по 1961 роки був Головою Ради Міністрів УРСР.
Радянські міністри мали великі повноваження й жили краще інших, але партійні посади важили в радянській системі набагато більше. Бо партійці могли приймати рішення, а міністрам доводилося лише реалізовувати волю Москви. Хоч Галина Кальченко була донькою одного з найвпливовіших людей в Радянській Україні, вона ніколи не поводилася як представниця золотої молоді, згадує її подруга, скульпторка Наталя Дерегус.
Галина закохалась в Героя Радянського Союзу Павла Білаонова, але батько був проти шлюбу. Тому молоді розписалися під час відпочинку в Сочі. Галина почала вчитися мистецтву скульптури й в 1957 році заявила про себе твором «Жіночий портрет». По закінченню Київського художнього інституту вона отримала розподілення в Черкаси. Вже першими роботами Кальченко зробила величезний внесок у розвиток української культури. Треба виділити бронзове погруддя Миколі Леонтовичу в Тульчині. В столиці місця для видатної фігури місця не знайшлося. Багатство Черкащини на таланти дало Галині Кальченко багато роботи, тож в Городищі з’явився пам’ятник Гулаку-Артемовському, а у Квітках – Кирилу Стеценку. І звичайно не можна не згадати про пам’ятник Івану Нечую-Левицькому на його батьківщині в Стеблеві.
Розквіт творчості став іспитом для стосунків. Спочатку Галина, її чоловік та маленький син Микита жили разом в Черкасах. Але військова кар’єра чоловіка йшла в гору. Сьогодні стосунками на відстані не здивуєш. А тоді кожне нове призначення віддаляло чоловіка від Галини.
В 1968 році Кальченко очолила Київську організацію Спілки художників. На цій посаді вона доклала величезних зусиль, щоб добитися будівництва художніх майстерень за адресою Перспективна (тепер Ігоря Брановицького), 8. Галина творила в різних техніках і за життя стала авторкою понад 200 творів. Головним став пам’ятник Лесі Українці, встановлений в 1973 році. Ще раніше на фасаді музею по вул. Саксаганського, 97 було встановлене бронзове погруддя авторства Кальченко. Його варварськи розбили й здали на брухт у 2018 році. Роботи, присвячені Лесі, є в холі Національного художнього музею України, в Колодяжному на Ковельщині, де мешкали Косачі, та в Ялті поруч з будинком, де зупинялась Леся Українка.
Головний пам’ятник Лесі Українці планували поставити на початку однойменного бульвару, потім біля Бессарабської площі. На заплановане місце навіть встановили фанерний макет, щоб оцінити, як він впишеться в краєвид. Але вирішальну роль зіграли гроші. Мер Києва Володимир Гусєв виїжджав разом з Кальченко на огляди, щоб обрати місце для пам’ятника.
Будівля, де зараз знаходиться ЦВК, тоді тільки проєктувалася. А на площі був пустир. Тож там спорудили декоративну водойму та висадили берези, які привезли з батьківщини поетеси. Згодом їх замінили на ялинки. І це впорядкування коштувало лише 50 тисяч рублів. Тоді як встановлення монумента на бульварі Лесі Українки вимагало витратити 350 тисяч.
Для постаменту з житомирського кар’єру привезли брилу заввишки 5,5 метрів і вагою 60 тонн. Її тягнули два бронетранспортери на лафеті для перевезення танків. Тоді пам’ятник ефектно вписувався в місцевість. Сьогодні, коли він разом з постаментом має висоту 10 метрів і губиться на фоні хмарочосів. Але навіть щільна і висока забудова не можуть затінити талановиту роботу. За пам’ятник Лесі Українці Галина Кальченко й архітектор Анатолій Ігнащенко в 1974 році здобули Шевченківську премію.
Зараз Галину Кальченко часто згадують як прообраз Батьківщини-матері Василя Бородая. Хочу зауважити, що меморіал має настільки суровий вигляд, що незрозуміле бажання побачити в ньому щось людське. До того ж Василь Бородай став працювати над Батьківщиною-матір’ю тільки після того, як в 1974 році помер Євгеній Вучетич. Галині Кальченко тоді залишалося жити вже менш як рік. Важко уявити, що між лікуванням і роботою над пам’ятником Котляревському, який поспішала закінчити, вона мала час бути натурницею. Підставою для виникнення цієї легенди стало інтерв’ю самого Бородая, але він міг пожартувати.
Набагато цікавіше шукати зв’язок київського меморіалу Батьківщина-мати й черкаського меморіального комплексу Пагорб Слави, до створення якого причетна Кальченко. На пагорбі-кургані височіє десятиметрова скульптура, яка більше нагадує живу людину, ніж київська «клепана мати». Вона теж підіймає руки вгору, але не войовничо. Може на це натякав Бородай, коли сказав, що прообразом Батьківщини-матері стала Галина Кальченко?
На жаль, Галині Кальченко не судилося довге життя. Лікування в Феофанії не зупинило онкологію, 11 березня 1975 року скульпторка померла. Дмитро Павличко присвятив її пам’яті вірш, а Олесь Гончар в 1982 році почав повість «Альтанка», незавершений твір опублікований під назвою «Білий лотос». Відкриття пам’ятника Івану Котляревському після смерті Галини Кальченко перетворилось на шанування її таланту. Надгробок на могилі мисткині на Байковому кладовищі у виконанні Анатолія Фуженка став пам’яткою національного значення і вартий того, щоб на нього подивитись.
Пам’ятник Лесі Українки авторства Галини Кальченко з’явився в Саскачеванському університеті в Канаді як подарунок Радянської України. Микита Павлович Кальченко став скульптором, як і його мати.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Книжкова справа в Києві: від святих до квитків і фотографій;
Прощання з нічними горщиками: перша каналізація Києва;
Від шедевра до листівки: 5 знаменитих фотографів старого Києва;
