Від сировини до наймайстерніших виробів, від великих дзвонів до найтоншої вишивки та прикрас — чим тільки не торгував Київ! Історик Олександр Вітолін склав топ товарів, за якими їхали до нас з усього світу.
Гончарі, Кожум’яки, Дігтярі
Вулиця Дігтярна — одна з найдавніших вулиць Києва, що знаходиться на Подолі (не плутайте з Дегтярівською). У середні віки дьоготь використовували для змащення взуття, збруї, коліс. Дьоготь зберігав вироби від сирості та сонячних променів, подовжував термін їх служби. Дьоготь також використовували в медицині. Запах був різким, але виробництво гарантувало дігтярам привілеї, адже без цієї субстанції військові обози рухалися б повільніше й частіше ламалися б. Тож без смердючого дьогтю на війну не йшли.
Поруч із вулицею Дігтярною знаходяться вулиці Гончарна та Кожум’яцька. Урочище Гончарі-Кожум’яки було одним з найдавніших куточків Києва. На жаль, його забудували на початку 2000-х без проведення належних археологічних досліджень.
Хутро — наша перша валюта
За князівських часів хутро цінувалось настільки, що по суті виконувало роль золото-валютного резерву. Звичайно, мисливці полювали не в Києві. Але вполювавши дичину, знали, що з Києва купці рушать до Кафи в Криму, звідки хутро розійдеться по світу. Отже, Київ був одним з найбільших центрів торгівлі хутром. Це сприяло розвитку кушнірства в Києві. Кушніри обробляли хутро, щоб воно могло зберігатися, і шили з нього хутрові вироби. Сьогодні вироби з хутра шиють на спеціальних фабриках, але прізвище Кушнір і досі доволі поширене.
Також Київ був центром торгівлі сіллю.
Ювелірні вироби
Київ за князівських часів міг хизуватися шедеврами своїх ювелірів. Хрестики, ґудзики, браслети відрізнялись від виробів з інших країн лише орнаментом. А от амулети-змійовики були справжніми шедеврами. Найвідоміший амулет-змійовик, можливо, належав самому Володимиру Мономаху.
На передньому боці зображали портрет святого покровителя власника амулета, а на другому — портрет Богоматері або жіночу голову з волоссям у вигляді змії. Дослідники досі сперечаються, кого саме зображували на звороті амулетів і чи варто зображення пов’язувати з язичництвом. Однак ніхто не ставить під сумнів майстерність ювелірів, які наносили написи та орнаменти, що мали захищати володаря амулета.
Вишивка та вибійка
Ювелірне мистецтво було знайоме кожному народу, як і ткацтво. Однак київські княгині були майстринями, які виготовляли шедеври не гірше за ювелірів. В 11 столітті сестра Володимира Мономаха Ганна стала монахинею й при Андріївському монастирі організувала школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Така школа вишивання була не єдиною. Київ став центром вишивального мистецтва. Дружина Рюрика Ростиславовича Ганна також була відома як велика майстриня. Звичайно, вироби княгинь створювалися не для продажу, а от вишивки їхніх учениць і подруг пожвавлювали київську торгівлю.
Київський дзвін
З Галицько-Волинського літопису відомо, що Данило Галицькій у Холмі спорудив церкву святого Іоанна Златоуста, для якої частину дзвонів виготовили на місці, а частину привезли з Києва. Варто зауважити, що виготовлення дзвону в 13 столітті потребувало великої інтелектуальної роботи. Спочатку треба було зробити форму для дзвону, потім визначитися зі сплавом, з якого мав би бути відлитий дзвін, тоді залити сплав до форми так, щоб не з’явилося тріщин.
Відливання дзвонів у Києві свідчило про високий рівень майстрів. Дзвони також відливали у Львові, Володимирі та Галичі. Як бачимо, дзвонами, виготовленими власними майстрами, могли похизуватися не так багато міст.
Рукописні книги
Рукописні книги були в першу чергу релігійної тематики. Оскільки кожній церкві була потрібна Біблія та Номоканон (збірник канонів і цивільних законів із церковних справ), то Києву випала важлива роль стати центром книгописання. Рукописні книги з Києва другої половини 13 століття доводять, що після зруйнування Києва монголами в місті залишилися майстри. Ба більше, оформлення книг свідчить про їхню велику кваліфікацію.
Рукописні книги з Києва використовувались у Литві та Молдові. Так дослідники виявили: хоч монголи і поруйнували Київ, місто не знелюдніло, як це намагаються подати російські історики, що прагнуть обґрунтувати вищість Москви над Києвом. Водночас київські книжники не тільки переписували церковні книги, а й писали свої. Найвідомішим твором 13 століття стали повчання Серапіона.
Стріли
У 1615 році в Базелі вийшла книга Михалона Литвина «Про звичаї татар, литовців і московітів». При описі Києва Михалон Литвин повідомив, що «там наповнити цілий корабель зіллю коштує десять стріл». Історики вважають це великим перебільшенням. Інші фрагменти книги також вказують на любов автора до перебільшень.
Однак це не спростовує того факту, що київські ремісники були чудовими зброярами. У ті часи добрий воїн думав не як заощадити, а як завоювати більше. Тож київські майстри могли добряче заробити на продажу стріл татарам або купцям, які торгували з татарами. А от як до торгівлі з потенційними нападниками ставились інші кияни, нам невідомо.
Друковані книги
Полеміка між православними й уніатами вимагали вже не тільки канонічної літератури, але й полемічної. І знову в Києві не лише багато друкують книг, а й знову переписують. Книги з Києва були добре відомі за його межами й навіть змусили московітів чекати на Апокаліпсис.
Цукрові мільйони
У 19 столітті Київ став центром торгівлі цукром. Цукрові мільйони змінили всю імперію, яка тепер їздила по залізничних коліях з Києва, пила солодкий чай із кераміки межигірської фабрики, танцювала під музику з київських грамофонів. Капіталізм змінив уявлення про торгівлю настільки, що Варвара Ханенко повезла вироби українських майстрів за кордон.
На початку 20 століття іноземців цікавили вже не тільки товари, зроблені в Києві, а й усе місто разом із його заводами, фабриками та киянами як споживачами послуг. Акції київських підприємств стали вигідним капіталовкладенням для іноземних фінансистів. Але перемога більшовиків поклала край тріумфу міста: міжнародна торгівля обірвалась, акціонерні підприємства були націоналізовані, а для керівників державних підприємств головним став не прибуток, а звіт про перевиконання плану.
Торт та об’єктив
Радянська влада принесла киянам дефіцит, черги та брак як наслідок гонитви за перевиконанням плану. Однак навіть у лещатах планової економіки київські майстри змогли творити шедеври. «Київський» торт став одним із символів міста.
Мали попит в іноземців фотооб’єктиви заводу «Арсенал».
У 1964 році відбулася перша демонстрація одягу Михайла Вороніна, який зміг на повну реалізувати свій потенціал вже в незалежній Україні. Водночас жоден київський спортсмен, артист чи митець навіть не міг мріяти про те, щоб випустити власну сувенірну продукцію, щоб заробити самому та разом із тим популяризувати Київ.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Діди руйнували: як радянські вандали нищили наші пам’ятки;
Не для всіх: будинки, в яких жила радянська еліта в Києві;
Князь Острозький: ігри престолів та подарована Щекавиця;
Людмила Старицька-Черняхівська: маловідома героїня українського відродження;
