«Танці з кістками»: як MED Goblin написав трилер

Що важче: написати моторошний трилер чи наукпоп, де треба пояснювати складні штуки простими словами? Андрій Сем’янків, лікар-анестезіолог та автор блогу MED Goblin перевірив це на власному досвіді, а Вікенд дізнався подробиці.

Торік Сем’янків написав науково-популярну книжку «Медицина доказова і не дуже», а зовсім скоро друком вийде його роман «Танці з кістами». До того ж твір — перша художня книга видавництва «Віхола», яке раніше випускало лише наукпоп і нонфікшн. Вікенд розпитав Андрія Сем’янківа та співзасновницю видавництва Наталю Шнир про новинку.

Медичний трилер «Танці з кістами» — це історія про патологоанатома-невдаху Северина. Герой мало заробляє та має проблеми з особистим життям. Несподівано йому випадає можливість підзаробити на ринку трансплантації органів. Справа нелегальна, але є велика спокуса нарешті налагодити своє життя. Северин переконує себе, що забирає в мертвих людей те, що їм вже і так не потрібно. Та поступово, крок за кроком герой змінюється. Скоївши один злочин, він набагато легше вчиняє інший, а за ним і наступний. Те, що вчора Северин вважав неприпустимим, стає новою нормою.

Вже можна оформити передзамовлення, у продажу книга з’явиться на початку вересня. Андрій Сем’янків зараз лікує військових у прифронтовій зоні, тому підписати книги читачам цього разу не зможе.

Сем’янків розказав Вікенду про різницю в роботі над художньою літературою та наукпопом, характер головного героя трилеру та улюблених письменників.

Розкажіть про свій перший роман, як прийшла ідея сюжету цієї книги?

— Ідея цієї історії прийшла десь у 2015-2016 році, коли справи в державній медицині йшли досить скрутно. Тоді на риторичне запитання багатьох лікарів «як заробити достойні гроші?» часто лунала відповідь — «відкривайте приватний кабінет». Для моєї спеціальності (я анестезіолог) ця порада максимально абсурдна. Тоді я подумав, що, приміром, для патанатома вона звучатиме ще більш дико. Далі вже сформувалась основна преміса: що буде робити патанатом, загнаний у глухий фінансовий кут? Фантазія домалювала решту деталей. Так і вийшов рукопис.

З синопсиса зрозуміло, що головний герой книги — неоднозначний персонаж, який, можливо, перетвориться на лиходія. Чи складно описувати такого героя, вигадувати, як він думає, пояснює собі свої вчинки?

— Мене загалом зачаровує концепція зла. Бо воно не таке далеке, як всім здається, і мешкає в кожному з нас. До того ж різниця між аморальною дрібницею та страшним злочином — лише в масштабі, принцип у них однаковий. І щоб стати справжнім монстром, достатньо лише на певний час дати волю власному егоїзму. Тому головного персонажа писати було нескладно. Він, як усі ми, хотів чогось хорошого, просто вибрав для цього хибний шлях. Я не продумував детально наперед, якою буде трансформація протагоніста. Лише наділив його здатністю йти на моральні компроміси, а далі він все зробив сам. У певних моментах я навіть сам дивувався «ну як так можна?».

Важче писати художню літературу чи наукпоп?

— Художня мені дається легше. Хоча, можливо, рано це стверджувати, роман-то в мене перший, до цього були лише оповідання. «Танці» я написав десь за два місяці. Потім відклав і повернувся пізніше, щоб редагувати. І майже нічого не відредагував, книжка народилась такою, як я її бачив. Звісно, без професійної редактури тексту — ніяк. Сподіваюся, мій професіоналізм у майбутньому зросте, щоб редакторам роботи було менше. Але сам процес написання для мене був скоріше болісним. Мені не вдається писати «потоком свідомості», й далі обтесувати текст до бажаного результату. Можу ходити з парою сторінок у думках цілий день. А потім, коли вони оформлюються в закінчені речення, виплескуються на папір.

На яку роботу витрачається більше часу: вигадати сюжет, прописати героїв у художньому творі, чи зібрати матеріал і скомпонувати його для наукпопу?

— Наукпоп особисто для мене займає набагато більше часу. Тому що для написання 10 сторінок мені іноді доводиться прочитати в кілька разів більший обсяг наукових публікацій. Далі — лише справа техніки загорнути нудні факти в цікаву форму, щоб це хтось захотів прочитати. Індивідуальність автора в наукпопі теж помітна й суттєва, але мені хотілось більше самовираження. Тому роман став природним етапом.

Хто зі світових авторів вам подобається? Чи надихалися книжками інших письменників, коли писали свою?

— Мої фаворити в літературі — Борхес і Умберто Еко. Хоча є безліч інших авторів у всіх жанрах, які теж дуже подобаються. Звісно, все, що я прочитав за життя, суттєво вплинуло на те, як я пишу. Але мушу зробити контроверсійне зізнання: попри рекомендації поважних сучасних письменників «читати всі новинки в тому жанрі, в якому ви пишете», я намагаюся уникати книжок на ті теми, на які хотів би написати сам. Саме через те, що запозичень у літературі уникнути неможливо. Тому я хотів би, якщо вже й запозичувати несвідомо — то в абсолютно інших жанрах і напрямках. Приміром, для «Танців» мені хотілось додати відчутну атмосферу чогось потойбічного. Хоча історія абсолютно реалістична, я б назвав її «крипто-магічно-реалістичною». Не знаю, чи відчують це читачі, але я відчуваю, і цього мені достатньо. Бо єдине, що автор винен читачам, — цікава книжка. Дуже сподіваюся, що це мені вдалося.

Співзасновниця «Віхоли» Наталя Шнир розказала Вікенду, чому видавництво вирішило видавати художні книги та чи зменшиться при цьому випуск науково-популярної літератури.

Віхола відома саме як видавництво науково-популярних книг. Чому вирішили видати художню літературу?

— Ми від початку не застановлялися на тому, аби видавати лише нонфікшн чи наукпоп зокрема. Але починали ми свідомо з вужчої ніші, добре розуміючи, по-перше, незакриту потребу — практично відсутність на ринку нонфікшну від українських авторів, а, по-друге, нонфікшн — це те, що ми вміли робити, тому логічніше було почати саме з тієї сфери, де в нас була достатня експертиза. Тому рішення видавати художню літературу для нас не було несподіваним, десь наприкінці минулого року, підбиваючи підсумки, ми свідомо почали думати в бік розширення та роботи з іншими жанрами.

Хто до кого перший звернувся з ідеєю медичного трилера: Віхола до Андрія Сем’янківа чи автор до видавництва?

— Насправді майже одночасно. На початку лютого моя колега Ірина Щепіна (одна зі співзасновниць «Віхоли») написала жартівливий пост-рекомендацію для авторів про те, на що варто зважати, коли надсилаєш текст до видавництва. У коментарях до цього поста Андрій написав, що якщо вже ми задумалися про художку, то у нього є рукопис для нас. Ми майже зразу списалися, поговорили й за якийсь час уже читали рукопис медичного трилера «Танці з кістками».

До цього були пропозиції від інших авторів видавати художню літературу? Чим вас зацікавили ідея та сюжет книги Андрія Сем’янківа?

— У нас на сайті є спеціальна форма, заповнивши яку автори можуть запропонувати нам свій рукопис до видання. Надсилають туди найрізноманітніші ідеї, зокрема й рукописи художніх текстів, також пропозиції видати той чи інший текст надходять і приватно нам усім у повідомлення. Але до моменту, коли Андрій надіслав свій рукопис, ми ще не відібрали жодного художнього тексту.

Стартувати новий напрям нам хотілося з тексту, в який ми повіримо та який насамперед буде цікавим нам. Бо лише в такому випадку можна говорити про успіх проєкту. Тож ми чекали. Текст Андрія ж був добре зробленим, він фактично є прекрасним представником свого жанру. Кажу вам це як людина, яка багато читає детективів, трилерів і жахастиків. Рукопис Андрія я прочитала за вечір і була налаштована його видавати відразу як дочитала.

Розкажіть, як тривала робота над книгою «Танці з кістками». Для Андрія це перший досвід написання художнього твору. Видавництво допомагало йому з ідеями, сюжетом, героями?

— До нас потрапив уже готовий рукопис книжки, ми не працювали з Андрієм над сюжетом і героями, тож ні, з цим ми йому не допомагали. Після прочитання у нас були дрібні зауваження, але вони не впливали суттєво на сюжет чи стилістику.

Щоб написати науково-популярну книжку, потрібно бути фахівцем у темі, про яку пишеш. А художній твір зможе написати кожен, якщо забажає? Які навички необхідно мати, щоб гарно писати художню літературу?

— На якомусь рівні я впевнена, що будь-хто може опанувати ту чи іншу справу, якщо має достатньо бажання та наполегливості розвивати потрібні навички. З іншого ж боку я не думаю, що писати варто всім, кому цього хочеться. Якщо можеш не писати, не пиши. Якщо не можеш, то варто спробувати. Як мінімум заради того, щоб побачити, чи ти зможеш це зробити.

Що ж стосується навичок, то залежатиме, мабуть, від того, що ти плануєш писати. Якщо це, для прикладу, детектив, то не завадить, окрім доброї ідеї, ознайомитися з принципами побудови сюжету, що та в якому порядку варто розкривати, як будувати історію так, щоб тримати читача в напрузі. Тому моя загальна порада — не нехтувати підготовчою роботою.

Чи є відмінності в редагуванні, підготовці до друку наукпоп рукопису та художнього?

— Літературне редагування може мати свою специфіку. Просто тому, що редагуючи художню літературу доводиться звертати увагу на зовсім інші речі, аніж у редагуванні наукпопу скажімо.

Якою вийшла книга «Танці з кістками»: страшною чи не дуже, з динамічним сюжетом насиченим подіями чи неквапним з роздумами героя? Кому б порадили читати?

— Сюжетно вона не надто страшна, не по-кінгівськи страшна, скажемо так. Тут немає монстрів, темних сил. Страшною ця історія стає тоді, коли починаєш думати трішки глибше, наприклад, над питанням, як далеко зміг би зайти ти сам за схожих умов, чи так само легко було б переступити свої принципи?

Я не люблю радити комусь книжки, якщо не знаю вподобань цієї людини. Тому напевно скажу так — раджу звернути увагу на книжку тим, хто любить напружені історії, які тримають сюжетно до самого кінця, а ще, мабуть, тим, хто хоче трохи поміркувати про людську природу та зло як таке.

У квітні видавництво оголосило, що приймає рукописи різних жанрів. Чи значить це, що тепер ви будете видавати менше науково-популярних книжок? Яким жанрам і темам будете надавати перевагу?

— Коли кілька тижнів тому ми анонсували, що працюємо з авторкою над любовним романом, у нас у коментарях посипалося багато зауважень про те, що, мовляв, усе, не буде тепер нонфікшну українського, сумно та як так можна було зробити. Можу заспокоїти всіх відразу — розширення не означає, що нонфікшну буде менше, зовсім ні. Наразі ми працюємо лише з кількома художніми текстами, звісно, з часом їх буде більше, але це означає лише те, що загалом книжок у нас буде більше. І до кінця 2022 року, і на 2023 рік ми запланували безліч тем — від літературознавства та історії до наукпопу, кухні та медицини. Тому якщо текст хороший і вписується у філософію видавництва, можна з ним приходити до нас.

Хтось ще з авторів Віхоли планує спробувати себе у художній літературі?

— Наразі усі наші автори нонфікшну, окрім Андрія, поки не планують змінювати напрямок роботи й писати художні тексти. Але хто знає, можливо, згодом ще хтось наважиться.