До 1918 року свято Різдва відзначали в Києві 25 грудня. Як проходили свята у студентів Подолу та в сімʼї Вертинських, чому ялинку то вводили, то забороняли, що готували до свята та в які костюми вбиралися, як майстрували іграшки та настільні композиції, про що писали міські газети та які поради давали модні журнали?
Наближався до кінця 1734 рік, у Києві святкували другий день Різдва. У церквах на Подолі давно закінчилася літургія, і подоляни в радісному настрої після урочистого богослужіння вже повернулися з храмів. Чи то через сильний мороз, чи то з нагоди свята на подільських вулицях не видно було звичайного руху, всюди панувала тиша. Тільки зрідка подекуди її порушувала гучний гомін невеликих груп людей, що зʼявлялися на мить на вулиці. Щойно вони входили в якийсь двір, звідти одразу ж починали звучати різдвяні співи. Невдовзі вони завмирали, але за кілька хвилин знову лунали. Потім співаки виходили й прямували до наступного хазяїна. І тут повторювалося те саме.
Кияни добре знали сенс того, що відбувалося, — це парафіяльні священники зі своїм причетом ходили з хрестом по домівках парафіян «славити Христа». В обходах брали участь і бідняки-студенти Києво-Могилянської академії, що тулилися в парафіяльних школах, які були майже при всіх подільських церквах.
У той день студенти, одягнені в довгі кольорові кунтуші, мали вигляд дуже жвавий, яскравий румʼянець грав на їхніх обличчях, блищали очі, чисто й вільно звучали молоді голоси.
Ще б пак! Адже київські господарі знали бідних студентів та їхню нужденність, а тому в такий день привітно приймали, пригощали та ще й з собою давали: один кидав до мішка хліб, другий — сало, третій садив туди якусь живність, а дехто нагороджував грошима. Студенти все приймали з вдячним поклоном, і мішки з кожним заходом ставали дедалі повнішими.
Була вже третя година дня. Пʼятеро студентів, які жили в школі при подільській Василівській церкві, що розташовувалася в огорожі Флорівського монастиря, ще опівдні вирушили «під протекцією» дяка цієї церкви Івана Яблонського «славити Христа». Вони поспішали обійти решту будинків, щоб до вечірні встигнути до своєї церкви. Їхні обличчя промовляли, що вони сьогодні вже «мало підпили».
Усім натовпом «христослави» увійшли до будинку кожумʼяки Пилипа Шумського, де господар весело бенкетував з гостями. І тут серед тих, хто сидів за столом, вони побачили чужинців — священника Вознесенської церкви, що на Кудрявці, отця Симеона з причетом. Дяк Яблонський з роздратуванням закричав на нього, як на ворога своєї поживи: «Геть, попе, з нашої парафії! Ще наш священник не ходив і ми, а ти попережаєш! Геть зі свинями!» Симеон узяв хрест і спокійно підніс його Яблонському зі словами: «Дяче! Ми на прохання прийшли. На тобі хрест! Поцілуй!» Але Яблонський кинувся до вознесенського дяка Стефана, розмахуючи кулаками: «Велю вбити тобі, скурвий сину! Навіщо ти в чужий прихід ходиш із хрестом?»
Підскочили студенти, розгорілася суперечка, а потім, попри умовляння Шумського, який поспішив пригостити «василівську» компанію Яблонського в іншій хаті, почалася сутичка з кілками та кийками, у якій взяли також участь гості господаря будинку. Яблонський кричав студентам: «Бийте добрі, бийте до смерті! Я вас грошима осиплю!» Андрій Обоянський постарався і колом «до кісток пробив» дякові Стефанові голову.
Другого дня, 27 грудня, Стефан подав скаргу на своїх кривдників. Справу розбирали чотири місяці, і в результаті дяка Яблонського посадили «на ланцюг», а потім покарали батогами. А студент Обоянський втік із Києва. Ось так невесело завершилося традиційне ходіння студентів на радісне свято Різдва. Цю історію за 160 років розповів журнал «Київська старовина».
Різдвяне свято починалося тоді в останні дні року, що минав, і закінчувалося в перші дні прийдешнього. А сам Новий рік у Києві на той час ще широко не святкували, звичних тепер ялинок не ставили. Перенесення нового року з 1 вересня на 1 січня, оголошене Петром I в указі від 20 грудня 1699 р., було прийнято до виконання, але традиція святкування приживалася повільно. Хоча указ велів цього дня прикрашати будинки сосновими, ялиновими та ялівцевими гілками, опівночі стріляти з гармат та рушниць, пускати ракети, запалювати вогні та обовʼязково вітати один одного з Новим роком. Звичай же вбирати різдвяні ялинки іграшками та гірляндами зародився на початку ХVII ст. у Німеччині, а в наших краях почав поширюватися лише у середині ХІХ ст. Ставили ялинку не до 31 грудня, а до Різдва.
Киянин Олександр Вертинський згадував своє дитинство: «На Різдво, у святвечір, після ретельного збирання натирали підлогу. Здоровенний мужик Микита танцював на одній нозі по кімнатах з ранку до вечора, возячи щітками по підлозі та заповнюючи всю квартиру запахом мастики. Потім Микита приносив з ринку високу пишну ялинку. Її зміцнювали у спальній, і вона наповнювала квартиру вже іншим запахом — запахом хвої, запахом Різдва. На кухні одна з куховарок варила обід, чи, вірніше, вечерю, бо цього дня нічого не можна було їсти до вечірньої зірки. О сьомій годині подавали вечерю. На перше був український, або, як його називали, гетьманський борщ. Подавали його у холодному вигляді. Був він пісний, без мʼяса. У ньому плавали «балабушки» — маленькі кульки з меленого щучого мʼяса, підсмажені на сковорідці, потім маленькі пельмені, начинені рубаними сухими грибами, потім маслини та оливи, потім смажені знову ж таки в соняшниковій олії невеликі карасики. Ще до борщу подавалися смажені пісні пиріжки з кислою капустою або з кашею, або з грибами. На друге була холодна риба — судак чи короп, чи щука. Потім йшла рисова кутя з мигдальним і маковим солодким молоком у високих кришталевих глечиках і «узвар» із сухих фруктів, і ще компот із яблук, чорносливу та апельсинів. Що то був за вечеря!
Потім запалювали ялинку. Вбирали її заздалегідь. Спочатку вішали кримські румʼяні яблучка, потім апельсини та мандарини на червоних гарусових нитках, потім золоті та срібні горіхи, потім хлопавки, потім цукерки та пряники — все по порядку, потім іграшки, а під кінець — свічки. Ялинка стояла ошатна, величезна, до стелі, і була схожа на якусь древню царицю, вбрану в перли та парчу, горду та прекрасну. Я довго дивився на неї, поки не догоряли свічки й кімнати не наповнювалися особливим чадним серпанком від трохи підпалених гілок і запахом парафіну. Потім ялинку гасили, і всі йшли спати».
Напередодні Різдва газети та журнали були сповнені порад і рекомендацій. Як приготувати гусака, порося або індичку, маючи на увазі «не велика кількість страв і не щільність їх, а вишуканість і різноманітність, у чому саме й повинна позначитися їхня святкова винятковість». Як прикрасити святковий стіл однією або двома ялинками, і при цьому «гілки, що підіймаються догори, анітрохи не заважатимуть сервіруванню столу, а їхній приємний смолистий запах передасть різдвяний настрій тим, що сидять за столом». Як самим зробити нехитрі ялинкові прикраси та дитячі іграшки з поштових листівок, вати, соломи, намист, сірникових коробок та іншого.
«Журнал для господинь» напередодні Різдва 1912 р. помістив ескізи маскарадних костюмів. Пропонувалися моделі «лялькарка», «індіанка», «чортівка», «китаянка», «огірок», «денді». У косметичному відділі давали поради тим, хто готується на бал: «Того дня, коли збираєтеся виїжджати, оберіть годинку для себе. Скиньте сукню, щоб ніщо не стискало вашого тіла, спустіть штори та приляжте, хоча б на пів години. Якщо після цього відпочинку ви не почуваєтеся досить освіженою, зробіть обтирання з одеколону навпіл з водою за допомогою двох рукавичок з фланелі. На кожну руку ви одягаєте по рукавичці, припустимо, що ліву, змочуєте названим розчином, обтирає нею ногу та потім насухо розтирає правою; після ніг — руки, груди, а спину попросіть розтерти когось із домашніх. Після обтирання полежте ще пʼять хвилин і вставайте.
Тут згадайте обовʼязково про ваш шлунок: він відіграє велику роль і в нашому настрої, і в нашій свіжості. Якщо шлунок не справний, зробіть промивання (клізму) 6 — 7 склянок води температури парного молока. Закінчивши ваш інтимний туалет, одягніть свіжу білизну, накиньте пеньюар або капот і займіться шиєю, обличчям, волоссям і руками. … Після того, як ви пофарбуєте обличчя кольд-кремом, візьміть на ватку губної помади та розтушуйте її на щоки, а потім напудріть все обличчя, і необізнаному ваш румʼянець здаватиметься природним. Не забудьте злегка підгримувати й вуха, тому що бліді вуха дуже негармонійно виділяються на рожевих щоках. Якщо потрібно, підфарбуйте губи. …Тим, у кого поперечні зморшки на лобі, слід одягати на дві години перед виїздом гумовий налобник, він майже зовсім розгладжує зморшки на кілька годин. Цей налобник стоїть, здається, 1 р. 50 к., і його можна скрізь, тобто в хороших парфумерних магазинах».
Іншими були поради «Жіночого журналу» у грудні 1929 р. Тут повідомлялося, що «протягом десятиліть легенда про народження чудового немовля служила для експлуатації та гноблення. На зміну стародавнім рабам прийшли кріпаки, замість стародавніх рабовласників прийшли поміщики, свято ж різдва не сходило зі сцени релігійного театру. Лик немовляти Ісуса розчулював тих, кого експлуатували, і цим полегшував завдання для панів. З не меншим мистецтвом розігрує цю казку сучасна буржуазія. Під різдвяні співи капіталістичні уряди готують похід проти СРСР. Проти соціалізму, що будується, мобілізуються всі сили: гармати, аероплани, танки та релігія. Вороги пролетарської держави у боротьбі із соціалістичним наступом ставлять ставку на релігію. Але ця ставка має бути та буде бита. Особливо якщо жінка допоможе цьому».
З 1935 р. заборонену різдвяну ялинку повернули та назвали новорічною.
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте также: Бали, узвар і борщ із карасів: Новий рік у старому Києві;
Турбота про тверезість: алкоголь у старому Києві;
Панські витребеньки чи символ свята: історія ялинки в Україні;
От шедевра до открытки: 5 знаменитых фотографов старого Киева;
