Декілька життів Русанівського мосту

Чому Русанівський міст постійно перебудовували та скільки разів відкривали? Чому не ввели податок на рейки й що робили коні поряд із трамваями? 24 жовтня 1906 р. у Києві почався рух капітальним Русанівським мостом.

До цього тут уже був міст, який став фактично продовженням траси Миколаївського ланцюгового мосту, відкритого 27 вересня 1853 р. Але деревʼяний, на палях, він не був розрахований на довге існування. У 1890-ті роки через перебудову Ланцюгового мосту та перспективи нової траси проблема Русанівського мосту, що зʼєднував Передмісну слобідку з Микільською, стала дуже гострою.

^{Миколаївський ланцюговий міст}

У листопаді 1898 р., коли роботи з перебудування на Ланцюговому мості були в самому розпалі, київський підприємець М.Матвеєв подав до міністерства внутрішніх справ проєкт впровадження електричного трамвая для зʼєднання Києва з Броварами. За його задумом, ця міська залізниця мала починатися на набережній, йти Миколаївським і Русанівським мостами, а далі Чернігівським шосе прямо до Броварів. Приблизну довжину траси Матвеєв визначив у 30 верст, і вона охоплювала близько 285 тис. населення.

За дорученням міністерства проєкт розглянуло правління Київського округу шляхів сполучення. Його висновок, підписаний у листопаді 1899 р. начальником округу інженером М.Лелявським, був категоричним: деревʼяний Русанівський міст уже повністю непридатний, дозволити рух трамвая ним не можна.

Проте «Матвєєв і Ко» не погодилися з цим, і вже 1 грудня міністерство шляхів сполучення отримало заперечення компанії. Зокрема правління Київського округу вважало, що трамвайні вагони заважатимуть руху фур сільських виробників мостом і лякатимуть коней, але на це була дана така відповідь:

«Що стосується того, що селянські коні та воли лякатимуться незвичного їм виду вагонів, через що можуть бути затримки руху та нещасні випадки, то маємо честь пояснити, що селянським коням і волам доводиться у Києві часто бачити вагони трамвая на всіх його вулицях, і жодних нещасних випадків ні з ними, ні з людьми ніколи не траплялося. Благополучним є теперішній спільний трамвайний, екіпажний та обозний рух Мало-Житомирською вулицею, ширина якої анітрохи не більша за ширину Ланцюгового мосту».

Ініціатори трамвая відкидали інші несерйозні зауваження Київського округу. Наприклад, пропонувалося обкласти вагони-двигуни трамвая податком у розмірі 18 коп. за проїзд рейками безпосередньо мостом. Але за ці ж рейки, прокладені для підʼїзду Набережною та Броварським шосе, податок не передбачався.

Обговорення умов, на яких могли б прокладати лінію «матвіївці», що вже стали Товариством Києво-Броварського електричного трамвая, тривало довго, і щоразу висувалися нові вимоги для підприємців. Наприклад, такі: трамвай повинен ходити лише набережною та Броварським шосе, а Ланцюговим мостом пасажирів слід було перевозити іншим способом — гужовою тягою, тобто диліжансами (велика карета загального користування) або лінійками (довгий багатомісний екіпаж з поздовжньою перегородкою, де пасажири сиділи обидві сторони). Також вимагали замість Русанівського мосту збудувати окремо для трамвая. І ще ось таке — на першу вимогу Товариство має негайно, протягом трьох місяців, розібрати рейкові шляхи та прибрати все інше, що стосується трамваю, з Набережної, обох мостів і Броварського шосе.

Тим часом міністерство шляхів сполучення таки подало на розгляд Державної ради пропозицію щодо спорудження через Русанівську протоку постійного залізного мосту замість тодішнього деревʼяного. Пропозицію прийняли, і одразу ж було передбачили фінансування зі скарбниці. 12 червня 1902 р. Микола II ухвалив рішення Держради.

Проєкт мосту, розроблений відомим мостобудівником професором М.Б лелюбським, міністерство затвердило значно пізніше — 11 вересня 1903 р., тому й будувати міст почали лише 1904-го.

Опорні конструкції моста з двома прогонами були металевими, а полотно — деревʼяне. Новий міст коштував скарбниці 700 тис. крб. Але вже за два роки після відкриття, 7 липня 1908 р., рух ним надовго зупинили. Причиною стала пожежа, яка знищила деревʼяний настил.

^{Русанівський міст. 1908}

Наступного дня газета «Киянин» писала: «Русанівський міст служить єдиним шляхом сполучення для населення сіл, розташованих на лівому березі Дніпра, з містом Києвом. Щодня через міст проходять тисячі селян, які приносять і привозять життєві предмети на київські базари. Округ шляхів сполучення має всі засоби для забезпечення тимчасового сполучення, доки постраждалий міст не буде виправлений. Спочатку необхідно встановити хоча б безплатну переправу на човнах або за допомогою порома».

8 липня сталася пожежа на головному мосту — Миколаївському ланцюговому. Сторожова охорона побачила дим і вогонь, що виривався з-під деревʼяного настилу між 2-м та 3-м биками, на середині мосту. Вітру не було, і сторожа одразу ж загасили вогонь. Але головне — під час огляду місця, що вигоріло, мостовики визначили, що тут був підпал із застосуванням якоїсь хімічної речовини, бо горіти почало під настилом. Проте розслідування конкретних результатів не дало.

Усі ці обставини дали привід до роздумів щодо безпеки мостів. Преса справедливо підкреслювала: «Пожежа Русанівського мосту не могла завдати великих збитків, тому що він побудований весь із заліза й за новітньою конструкцією, а Миколаївський міст тримається лише ланцюгами, зʼєднаними сталевими болтами, які від вогню, увійшовши в мʼякий стан, не втримають ланцюга, і весь міст неодмінно впаде, оскільки камʼяні підвалини його давно вже втратили свою силу, і надії на них покладати не можна. Руйнування Миколаївського мосту за таких умов, на думку фахівців, може статися протягом однієї години, а тим часом спорудження такого мосту вимагатиме роки та капіталу в мільйон рублів».

Професор Белелюбський, який приїхав з Петербурга, протягом трьох днів оглядав міст. Спільна комісія дійшла висновку, що основні металеві конструкції не постраждали. Уже вранці 13 липня відкрився кінний рух, а наступного дня міцність укладеного тимчасового настилу перевірили проходженням артилерійського підрозділу.

У 1908 р., ще до пожежі, обговорювали пропозиції щодо організації трамвайного руху з правого берега на лівий. Але тільки 16 жовтня 1912 р. трамвай пішов маршрутом Київ — Дарниця. Після молебню об 11 ранку перші пасажири рушили з Подолу. Чотири вагони курсували через кожні пів години, плата за один кінець становила 6 коп.

^{Русанівський міст. 1920}

Так тривало до 10 червня 1920 р., коли польські війська, відступаючи, підірвали мости. Після цього кияни на пʼять років втратили прямий звʼязок між берегами Дніпра. Ці роки пішли на будівництво за проєктом професора Євгена Патона на місці підірваного Ланцюгового нового мосту, названого на честь першого голови Раднаркому УРСР Євгенії Бош, та відновлення пошкодженого Русанівського мосту. 10 травня 1925 р. вони були відкриті, і газета «Пролетарська правда» писала: «У день відкриття мосту … високий, крутий скат Дніпра, що дивиться прямо на міст, обліпили тисячі людей. У повітрі — аеростат, аероплани. Ось чути тонкі, пронизливі гудки. Від Петрівки рейками швидко котиться мото-трамвай. Пʼять років він був «безробітним». Тепер він знову починає курсувати між берегами Дніпра. Один за одним підходять ще мото-трамваї і, чекаючи на момент відкриття, витягуються біля мосту. Багатотисячна трудова публіка влаштувала овацію проф. Патону, який виступає з промовою, в якій характеризує значення мосту та знайомить присутніх з історією робіт на будівництві». Перерізали червону стрічку на мосту Є.Бош, і мототрамваї рушили в бік Слобідки.

^{Мост ім. Є. Бош. 1925.}

Наприкінці 1920-х по мостах був уже надійний трамвайний рух. Маршрут №14 ходив із Поштової площі до Микільської Слобідки, а №15 — до Дарниці. Ще один маршрут — №16 — завдовжки 13,6 км починався з Микільської Слобідки, де розміщувався трамвайний парк ім. Фрунзе, і закінчувався у Броварах.

Але повінь навесні 1931 р. перервала трамвайний рух. Причина — прорив греблі поблизу Русанівського мосту та сповзання землі на набережну на ділянці між Поштовою площею та мостом Є.Бош. На греблі було зруйновано 200 м трамвайної колії та повітряної контактної мережі. Під однією з опор моста потужна водна течія утворила велику вирву, що являла собою серйозну небезпеку. Відновлювальні роботи затягнулися майже на два роки. Відкрили Русанівський міст для руху лише на початку квітня 1933-го.

^{Русанівський міст у наші дні}

Мости служили киянам до 1941 р., і були підірвані під час відступу Червоної Армії. А 6 листопада 1965 р. знову урочисто відкрили рух старим маршрутом, але новими залізобетонними мостами — Метро та Русанівським.